Quantcast
Channel: Вільно та Чесно про Головне
Viewing all 41163 articles
Browse latest View live

На Житомирщині ще три релігійні громади перейшли до ПЦУ

0
0
На Житомирщині три релігійні громади перейшли із неканонічного МП до новоствореної помісної Православної церкви України.

На Житомирщине получила устав первая религиозная община, которая перешла к ПЦУ

«На свято Водохреща одразу три громади Житомирщини перейшли із МП до Православної церкви України», - повідомив у Facebook голова Житомирської ОДАІгор Гундич.

За його словами, мова йде про місто Андрушівку, село Кишин Олевського району та село Павлівку Пулинського району.

Гундич додав, що два священики також прийняли рішення перейти в ПЦУ.

Як повідомлялося, першою громадою області, яка перейшла до Православної церкви України, стало село Ворсівка Малинськогоо району.

Фотосессия шалавы "русской весны"на руинах инфраструктуры чужой страны

0
0
Продовжуємо гнобити мінпропаганди динири.
"Офігенне" фото: тупа шмара на тлі ДАПа - це самий сік.
Це окупація, як вона є: розгромили аеропорт, щоб безмозка шалава сфоткакалась з незрозумілою ганчіркою. Ідіоти ! #ДНР

Наталія Кириченко

Сьогодні Україна відзначає День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Герої не вмирають!

0
0
Сьогодні в Україні відзначають День пам'яті захисників донецького аеропорту, яких за мужність та неймовірну стійкість народ назвав кіборгами.

no title

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським терористам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

no title

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

no title

18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-кіборгів, які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули понад 200 військових.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів. Можливо, колись ця дата стане офіційною.

no title

На території Міністерства оборони України сьогодні проходить захід з вшанування героїв-кіборгів, які загинули під час героїчної оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк».

Участь у заході беруть родини загиблих військовослужбовців, президент України Петро Порошенко, керівництво держави та оборонного відомства, Генерального штабу ЗСУ, представники громадськості, військовослужбовці Київського гарнізону, курсанти та ліцеїсти військових навчальних закладів столиці.



no title

Кому служит бес Онуфрий и МП достаточно глянуть на табуретку, на которой его интронизировали

Газова кабала (огляд)

0
0


10 лет газовых контрактов Тимошенко
Брагодаря им мы получили:
— Сумасшедшая завышенная цена — выше, чем в Германии.
— Украина стала обязана покупать 52 млрд кубометров в год по формуле «бери или плати».
Нам не нужно было столько газа. Украинская промышленность и население не потребляли столько. Но Тимошенко сделала так, что хочешь не хочешь — покупай. Можешь в воздух сжечь.

Ну ок, мы могли бы покрутиться и хотя бы перепродать потом этот газ в Европу (хотя как? если в той же Германии цена ниже) и хоть как-то зафиксировать убытки. Но нет. Кроме прочего в контакте записали
— запрет реэкспорта.
То есть мы купили товар и по какой-то сумасшедшему праву собственности, как его владелец, не имеем право им распоряжаться на свое усмотрение.

Ну, а кроме этого:

— Заниженная цена транзита.
— Обещание прокачивать 110 млрд кубометров через нашу трубу, но без реальных гарантий. Тут добиться зеркальных условий — «качай или плати» — ума не хватило.

Вы думаете это все, о чем договорилась Тимошенко? Нет, это не все. Самая ягодка вот: в случае, если Украина с чем-то не согласна, все споры по контракту
— решаются в Московском суде.
То есть, когда Газпром нам выкатил 44 млрд долларов штрафов, чтобы оспорить это мы должны были пойти в путинский суд. Просто вынос мозга.
Хорошо тогдашний зам главы Нафтогаза Диденко в последний момент настоял на суде Стокгольма. Россияне уже праздновали победу и не заметили этот момент. Спасибо Диденко. Вот кто настоящий герой. Если бы не он, наши убытки составили бы намного больше.

А так бесповоротные потери составили 32млрд долларов или по 61 тыс грн на каждую семью в Украине. Мы выиграли в Стокгольме 4,6 млрд долларов, но эти 32 млрд это то, на что одинорот нас уже навсегда нагрел. Эти 32 млрд долларов мы никогда уже не вернем.
В итоге Украина подвисла на крючке политических «скидок» и утратила свой экономический суверенитет. После этого были Харьковские соглашения и последующая утрата Крыма, война и погибшие. И это все наравне с Януковичем полностью вина Тимошенко.


И знаете, видя как спустя 10 лет Тимошенко рассказывает про премии руководству Нафтогаза, которое как папередники не пошло получать премии в Газпроме, а сделало Газпром в суде, и как за ней повторяют, становится грустно. Становится грустно, что этот человек не стал навсегда изгоем, в которого плюют и бросают ветками. Нет, ей рисуют первое место рейтингов и готовы за нее голосовать.

После такого не удивляйтесь, что у нас в политику лезут аферисты. Они видят, что идиоты в Украине — не переводимый товар. Что кидок на десятки миллиардов долларов здесь забывают. Следовательно воровать можно и нужно и тебе за это ничего не будет. Максимум годик-два в ВИП условиях посидишь. А потом выйдешь и снова король жизни.
Джон Смит

Почему с совка люди бежали на Запад, а очередей на переезд в совок не было?

0
0
Лучше тысячи слов о сущности построенной Кремлем тюрьмы народов могут рассказать эти послевоенные фото, на которых немецкие граждане, с риском быть убитыми пограничниками и сотрудниками Штази (немецкое МГБ-КГБ), бегут из Восточного Берлина в Западный.
Надеюсь, желающие возразить фанаты Совка смогут без труда предоставить мне фото бегства западных немцев из ФРГ в ГДР? Хотя бы одно
История скреп





Мирок вороваек

0
0

с просторов интернета

Благодаря ГРУшникам мы узнали об этих сексуальных извращениях, которые обожают русские шпионы

0
0
БЛАГОДАРЯ ГРУШНИКАМ МИР ПОЗНАЕТ ВИДЫ СЕКСУАЛЬНЫХ ИЗВРАЩЕНИЙ, КОТОРЫЕ ПОЛЮБЛЯЮТ РОССИЙСКИЕ ШПИОНЫ
Вот столько лет на этой земле живем, а что такое пенетрация только сегодня узнали. Какое же это убожество - российское офицерье.
***
"Жопу не зажимай! Расcлабься!", - "Ой, бл#дь! Только по-быстрому, Кать", - российский разведчик Сазонов в Луганске впервые пробует "анальную пенетрацию".
Подполковник российской военной разведки Александр Сазонов, который возглавляет спецгруппу Южного оперативного командования ВС РФ в Луганске, кроме выполнения поставленных руководством задач достаточно смело экспериментирует и в своей интимной жизни. Внимание! Ненормативная лексика!
Судя по аудиозаписи, предоставленной Цензор.НЕТ контразведкой СБУ, российский разведчик в Луганске впервые попробовал "анальную пенетрацию".
Об этом моменте интимной жизни подполковника говорится на 4 минуте 22 секунде записи.
"Жопу не зажимай! Расcлабься!", - "Ой, бл#дь! Только по-быстрому, Кать!", - слышен диалог между разведчиком и женщиной.
Myrotvorets News

no title
no title
no title
no title
no title
no title
..и 2016-й, и 2017, и 2018, и 2019. Может хватит, расеянцы, мир смешить?

Краса і сльози марамороської готики (світлини)

0
0
Краса і сльози марамороської готики

Точки на карті Закарпаття, де без підтримки держави животіє унікальна хустська група старовинних дерев'яних церков

Унікальний осередок дерев'яної сакральної архітектури є на Закарпатті . Кажуть, у селах Хустщини зібрана п'ятірка найкращих зразків “марамороської готики” - у Сокирниці, Данилові, Крайникові, Олександрівці та Стеблівці. Мені випала нагода об'їхати ці церкви за один день — хотілося на власні очі побачити одну із візитівок Закарпаття. І — так, я була вражена. На жаль, не стільки красою церков, скільки тим, як цю красу — десятиліттями! - безбожно занедбують.

ОСОБЛИВОСТІ ВІТЧИЗНЯНОГО ЦЕРКВОЗБЕРЕЖЕННЯ

В Олександрівці після відвідування церкви відчуваєш аж якийсь фізичний біль. Ця церква вважається однією з тих, де ще збереглися унікальні розписи 17 століття. А ти заходиш у храм - і серед павутиння, грибка й пилу бачиш, що вони уже не збереглися...

В інших церквах, де дах таки спромоглися перекрити, давно немає старих ікон (ми бачили одиниці), про розписи ніхто вже й не говорить, а на стінах — нові образи, сучасні, часто — просто картонні малюнки в рамках...

Ну а обгорілий кістяк церкви в Стеблівці — найкращої колись із ансамблю марамороської готики на Закарпатті! - просто наводить жах. Чоловік, який гасив ту пожежу, розповідаючи подробиці, постійно повторює: “Я видів Страшний Суд!” - і якось одразу віриш йому на слово.

Тому моя журналістська розвідка нині — це “камінь у город” місцевій, та й центральній владі, яким вічно “не вистачає коштів”. Та й у піднесені розповіді місцевих жителів про те, які, мовляв, дорогі для них ці храми, теж віриться погано...

Парадокс: місцеві жителі, проводячи вам імпровізовані екскурсії готичними марамороськими церквами, разів кільканадцять у розмові наголосять про унікальність цих храмів, про те, як тут охають та ахають туристи й мистецтвознавці, — аби ти відчув масштаб пам'яток. І ти, звісно, сприймаєш це як їхню гордість за багатство, кидаєш якусь п’ятдесятку в скриньку — на храм. Але спитавши при цьому, чому ж це багатство у вас таке занедбане, чуєш у відповідь купу причин: гроші, байдужість, нема кому, так ся стало... То, виходить, не така вже й цінність ті церкви для місцевих жителів— бо те, що справді цінне, бережуть і примножують. І їдучи вулицями цих сіл на Хустщині, оцінюючи дорогі паркани з левами та будинки з мансардами, розумієш, що для цих людей справді цінність дещо в іншому. А для духовних потреб у цих селах давно збудовані інші храми, де славлять Господа і замолюють гріхи.

То для кого ж це цінність, оці залишені нам, правнукам поганим, у спадок унікальні храми? Ясно, що для дослідників, істориків та людей мистецтва. Вони десятиліттями волають, що цю унікальну спадщину треба зберегти. Щоправда, справі це мало помагає — бо мистецькі дослідження не монетизуються, а церкви з кожним роком руйнуються більше і більше.

Тому єдиним відповідальним — як не крути — за цей унікальний спадок є таки держава. І нема коли одумуватися — а треба просто рятувати те, що нам іще лишилося. Проблеми з тим, що поїсти та що вдягти, були і будуть завжди, сказав мені минулого року в інтерв'ю про закарпатські дерев'яні церкви культовий дослідник цих храмів Михайло Сирохман. А от церква сьогодні є — а завтра її вже нема, і все.

Ось вам, словом, приказка, а казка — хоча й сумна — буде далі.



ГОТИКА — БО ВИСОКІ ВЕЖІ І ШПИЛІ

Та перед описом самої поїздки — от вам трохи лікбезу.

Дослідники “марамороською готикою” називають групу дерев'яних церков, у стилі яких відчувається вплив готичної архітектури мурованих споруд (крім Закарпаття такі храми є також у сусідній Румунії; там їх бережуть як зіницю ока). Готичні ознаки цих церков — це височезні вежі над бабинцем. Башти увінчані шпилем. Як пише дослідник дерев'яних церков Григорій Логвин, спершу шпиль був один, а згодом до нього почали додавати по чотири маленькі конусоподібні башточки на кутах покрівлі.

Закарпатські церкви дослідники називають також “крайниковською”, або “хустською” групою. Усі вони історично належать греко-католицьким громадам, які — до честі єпархії — по можливості дбають про них (зокрема, УГКЦ виділяє кошти на перекриття храмів, навіть якщо ті не основні в селі і служать там всього двічі-тричі на рік). Усі ці церкви знаходяться у власності держави, безпосередньо підпорядковані Міністерству культури. Проте на прохання громади чи активістів із мистецького середовища допомогти із фінансуванням юридичні власники зазвичай відповідають відписками.

Майже усі ці церкви постали у 18 столітті (деякі доти вже служили храмами в інших селах, їх перевезли на нове місце і вже тут перебудували). Наймолодшою вважають церкву у Данилові — 1779 рік, найстаршою — в Крайникові, збудована у 1668 році.



СОКИРНИЦЯ: “ТУТ ВІДЧУВАЄТЕ 300-ЛІТНІЙ ДУХ ДОБРОТИ”

Дорогою із Хуста перша із церков — Сокирницька. Тут вона зведена на честь святого Миколи в 1770 році. Але існувала й раніше — її купили у сусідньому Виноградівському районі й сплавили Тисою. Вже у Сокирниці до неї прибудували готичну вежу.

Після приходу совітів та заборони УГКЦ церква стояла замкненою, втім, селяни за нею доглядали. А з моменту виходу греко-католиків з підпілля на початку 90-х років у храмі знову стали служити. У 1993 почали служити літургію, але припинили, бо храм був аварійний. Громада збудувала поруч новий, кам'яний.

Дах на дерев'яній церкві почав сильно текти, вона вкрилася мохом і грибком. Реставрацію даху провели два роки назад.



- До того часу тут не можна було молитися, бо дощ лив на голови, - розповідає отець Павло. Саме він зараз “відповідальний” за цю церкву, відкриває її на прохання туристів. - Але позаяк перекрили майже весь дах, то минулого року на Миколая, 19 грудня, тут провели першу за 10 років архієрейську літургію, яку очолив єпископ Мілан Шашік.

Раніше, каже панотець, за церквою гляділа жінка, але зараз у неї нема на це сил, то доводиться це робити йому. Телефон отця Павла є біля церкви, якщо приходять туристи (а раз на тиждень таке точно трапляється), то дзвонять, і священик їх впускає. Коли йде з дому — лишає ключі, щоб церкву завжди могли відкрити.

Храм у Сокирниці стоїть, але потребує реставрації, каже отець Павло.



- Церква розсипається, її шашіль їсть, грибок роз'їдає... Я спілкувався з угорськими реставраторами, вони казали, аби її зробити, треба на півтора метра прокопати рів і вивезти з-під стін усю землю: вона наскрізь заражена грибком. Тоді вже можна приступати до роботи. Але як назвали ціну, то ми навіть більше до них не зверталися.

- Як ви справляєтеся з тим, аби храм зберігати? - цікавлюсь.

- Ой, це важке питання — як і справа, - каже панотець. - В цьому році ми обрізали старі дерева навколо храму. Не тому тільки, що під час буревію гілка чи й саме дерево могло упасти на церкву і завалити дах. Проблема була також у тому, що дерев'яна церква завжди має бути обвітрена — аби дерево не пріло й не загнивало, аби вона просихала після дощу. Ці дерева затуляють її від вітру. А ще усе листя восени летіло і чіплялося за дах, ліпилося на шинґлі (так тут називають дубові дощечки для покриття даху, інші їхні назви — лемех, ґонт — ред.) — там все пріло, поростало мохом та грибком. Дах ми повністю замінили два роки тому, лишився цей “під’юбник” та дзвіниця. На превеликий жаль, ми не маємо зараз на це коштів — чекаємо, може, виділять в області. Це справа нагальна, і її треба вирішити.



Отець Павло каже, що є закордонні організації, які допомагають церквам.

- До того, аби виділити нам кошти, вони готові — але вони питають мене: а який документ ви маєте на ту церкву? А я не маю ніякого! Вона є на балансі Кабміну як пам'ятка архітектури, а в селищній раді нема паперів ні на церкву, ні на землю, де вона стоїть. Нема їх і в єпархії. Ті спонсори, з якими я мав розмову, казали, що як тільки дамо документ, що церква передана нам у користування, — вони одразу допоможуть. А передавати свої кошти нашим чиновникам вони не хочуть.

- А серед місцевих важко зібрати необхідні кошти?

- Важко. Коли торкається питання, що треба би якось допомогти, аби зберегти церкву, чую — ми не можемо, ми не маємо... Зібрати пожертви на ті ж шинґлі у селі не можемо, хоча Сокирниця велика, понад 5 тисяч населення. Але наша громада — то всього 10%, півтисячі людей, інші — православні і назустріч нам не йдуть.



Питаю отця насамкінець, чим унікальна ця церква, що він, який тут уже 7 років, у ній для себе знайшов. І чую цікаву відповідь:

- Вона унікальна , як кожен старий храм, який увібрав у себе силу молитви протягом століть. У цей храм приходите — і одразу відчуваєте якийсь такий дух доброти. Бо 300 років тому люди були набагато більш побожні та добрі, вони приходили до церкви і приносили сюди доброту. А сучасні люди не з таким серцем приходять до храму, ми більш злі та жорстокі. Тому інколи зайдеш до храму в місті - а на тебе віє якоюсь холоднечею. В дерев'яній церкві такого не буває! Для мене кожен давній храм — то місце, де молилися наші предки і заповідали нам молитися.



ДАНИЛОВО: “ІНОЗЕМЦІ ЗАХОПЛЮЮТЬСЯ, А ДЕЯКІ ОДНОСЕЛЬЧАНИ НІКОЛИ Й НЕ ЗАХОДИЛИ”

Данилівська церква з-поміж хустської групи церков — найвища. І не тільки тому, що стоїть на високому пагорбі. Висота її шпилю сягає аж 35 м! Це діюча церква, тут служать службу Божу, моляться, вінчаються, хрестять та відспівують. Громада, втім, невелика — усього з десяток сімей, священник приїздить із сусіднього села.

Церква також має перекритий дах — відтак, можна вважати, що її екстер'єр збережено і законсервовано.

- Крили її шинґлями із дуба, як то має бути, а дзвінницю вже крили дешевшою смерекою, - розповідає Марія Шимон.



Вона в селі відповідальна за музей старожитностей, а заразом — офіційна “завцерквою”. Саме її телефон є на ґанку храму. (Це, до честі хустянам, повсюдна практика у цих п’ятьох селах, хіба що в Олександрівці з цим проблеми. А от на Березнянщині, де дерев'яні церкви віддані під юрисдикцію УПЦ (МП), зайти всередину не завжди вийде — в Ужку, наприклад, туристам часто не відкривають храм і женуть їх геть.)

Туристи в Данилівську церкву часто їздять. Особливо зі Львова багато, каже Марія Шимон, а також із сусідніх закарпатських курортів у Велятині та Шаяні.



- Якщо з-за кордону приїжджають гості до наших людей — обов'язково йдуть сюди, милуються і кажуть, що маємо велике багатство. Але то іноземці в тому багатство бачать — а більшість односельчан все життя в Данилові живе, а до цієї церкви ні разу не заходили, бо то їм не цікаво, - скаржиться “завцерквою”.

Розповідає, що перекривали церкву в 2011-2013 роках етнічні румуни із Солотвина.

- На це кошти єпархія давала, благодійники, громада - ставили банки трилітрові в сільських магазинах. Коли хлопці працювали над дахом на висоті, дали їм фотоапарат, аби нам село зняли з усіх боків, - розповідає Марія Шимон.



Святомиколаївська церква в Данилові стояла на замку понад 45 років, її відкрили 2006 року. Останній греко-католицький священник у селі помер 1920 року насильницькою смертю, його могила тут, біля церкви. Онук його працював лікарем у Хусті, зробив йому пам'ятник мармуровий. А потім тут деякий час служили священники, але православні.

Біля церкви — старе кладовище. Остання могила — 2006 року, тут спочиває жінка, яка в часи совітів опікувалася церквою, доглядала її. Була ревною греко-католичкою, і донька поховала її тут за заповітом.

Данилівській церкві пощастило і з начинням — тут збереглися 5 намісних ікон, щоправда, дуже погано, вони потребують реставрації.



- Дванадцять церковних річних празників та апостолів на іконостасі вже поклав отець Віталій, — каже Марія Шимон. — Писав їх іконописець для нашої церкви, ще вверху лишилося місце для старозавітних пророків, але на це поки нема грошей.

Ще один скарб цієї церкви — царські ворота. Їм також понад 300 років, вони вирізьблені з дерева, вкриті позолотою.



ОЛЕКСАНДРІВКА: “БІЛЯ ХРАМУ НИНІ ТУСУЮТЬСЯ СІЛЬСЬКІ ПІДЛІТКИ”

Церква святої Параскеви в Шандрові (Олександрівка) — наша наступна зупинка. Вона стоїть на вигоні. Місцеві представники культури — завідуючі клубом та бібліотекою, які проводять нам імпровізовану екскурсію, — дорогою до храму (хоча це насправді стежинка поміж людськими городами, і влітку довкола церкви росте тингириця (кукурудза) й крумплі (картопля)) розповідають легенду, що колись тут був дубовий гай, а потім його вирубали, а з тих зрубів дубових поставили церкву.

Церква ця давно не діюча, а крім того — давно, останні 25 років, не реставрована. З-поміж відвіданих нами в групі ця — єдина, де шинґлі не міняли десятиліттями, вони наскрізь прогнили, дощ заливає всередину храму.

Раніше тут був музей старожитностей. Його облаштувала в недіючому храмі місцева громадська активістка, вчителька історії. Але зараз вона вийшла на пенсію, то всі речі перенесли до сільради, а церква стоїть пусткою.



Дорогою працівники культури розповідають, що раз на кілька тижнів приходять до церкви прибирати. Нещодавно, кажуть, ікона впала з другого ряду в іконостасі — то її підняли і до стіни приперли. Суботники часто влаштовують: місцевість біля церкви облюбували підлітки, збираються тут вечорами на тусівки, від того багато порожніх пляшок навколо та сміття. Ловити їх по вечорах ми не можемо, кажуть жінки, а от прибирати за ними мусимо.

Втім, наголошують, що не всі діти в селах такі. Не можна, мовляв, казати, що вони не розуміють цінності цієї старовинної церкви, бо ж мають урок християнської етики в школі, пишуть реферати про рідний край, приходять сюди на екскурсії.

Кажуть також, що в селі молодий православний батюшка, діти його дуже люблять. Він долею церкви щиро переймається, якось хотів самотужки відновити розписи, які дуже псуються через вологу в храмі. Навіть фарби приніс, але розписи відтворювати йому не дозволили.



- На цю церкву в минулому році з обласної субвенції виділено 600 тис. грн, — каже Світлана Дзябко, начальник відділу культури Хустської РДА. — Цих грошей вистачить хіба на матеріал, роботу треба буде оплачувати окремо. Ми плануємо на ці кошти закупити шинґлі, а тоді розпочати перекриття даху.

За цими розмовами заходимо до храму. Про цю церкву розповідають, що це один з храмів, де найповніше збереглися древні розписи. Тут на стінах унікальні фрески на тематику євангельської притчі про десятьох дів зі світильниками — мудрих і немудрих.



Та щойно переступивши поріг, розумієш, що це — дуже застаріла інформація. Бо ці розписи майже НЕ збереглися. Вони затягнуті павутиною, яку тут, видно, не збирали роками, покриті пліснявою (аж поздувалося!) та пилюкою. В церкві від цього — моторошно. Особливо у вівтарній частині: від вогкості повідклеювалися цілі пасма полотна, на якому були розписи, — і їх наклеєно назад просто на ці розписи, наче скотчем.

Образи святих, які спостерігають за тобою з отих понівечених розписів, жахають. Дивишся на це і хочеться плакати від розпуки: ну як так можна занедбати?! І головне — ні з кого навіть спитати, адже церква офіційно пустує, вона на балансі Мінкульту, от хай і дивляться...



КРАЙНИКОВО: “ЦЕРКВА, ЯКУ ЗБЕРІГ АНТОН ХВУСТ, ТА СТАРОДАВНІ ДУБИ”

Наступна зупинка, у Крайникові, біля готичної Святомихайлівської церкви, дещо додає розради. Цей храм — діючий, а крім того, він особливий, бо оточений товстелезними дубами. Історики кажуть, що років їм вдвічі більше, аніж церкві.

Тут недавно перекрили дах й уже закупили дубові шинґлі на вежу. Вони зараз лежать всередині акуратно складені, чекають весни — доти громада ще призбирає коштів і почне роботи. Збереглися тут, хоча й погано, древні ікони та унікальний розпис на зрубних стінах.



- Донедавна ця церква також була в плачевному стані, - розповідає доглядальниця пані Василина. - Тут таке було, що страшно розказувати: престол перевернутий, по церкві сусідські кури ходили.

У радянські часи за храмом доглядав Антон Хвуст: провітрював, підмітав, траву косив. Він ходив до цього храму молитися ще підлітком, а коли в кінці 40-х років прийшли совіти й церкву закрили — став її доглядальником.

Коли в 1999 році церква відкрилася і знову стала діючою, Антон Хвуст тут ще й дяком побути встиг. А коли він помер, то тут, під стінами, його й поховали.



Цікавлюся, на які гроші купували шинґлі. Кажуть — на кошти громади та туристів, єпархія також помогла.

- Шинґлі купували по 10 грн штуку — в отій купі, про яку ви питали, 30 тисяч гривень лежить, - каже доглядальниця. - Купили від громади з Богдана (Рахівщина). До цього церкву перекривали ще на початку 90-х, тоді за одну шинґлю платили ще по 3,5 грн, - пригадує вона.
на.



СТЕБЛІВКА: “ЗГОРІЛА ЦЕРКВА НЕ ВМЕРЛА, ВОНА — ВОСКРЕСЛА!”

Наше останнє місце відвідування — церква у Стеблівці. Так, це саме те село, де красуня церква 18 ст. на честь Різдва Пресвятої Богородиці згоріла у 1990-х роках (причину пожежі так і не підтверджено документально, хоча, подейкують, у звіті пожежників говориться — від блискавки).

Зараз вона стоїть у відновленому, як це називають місцеві жителі, вигляді: на гроші громади майже через півтора десятка років над обгорілими чорними рештками церкви поставили дах на підпорах. Всередині є навіть лавиці, а також стенди, де гостям розповідають історію цього храму. Як він виглядав на стародавніх фото, яким був після пожежі 1994 року — з чорними стінами, порослими зеленим мохом.

Біля церкви, накриті шифером, лежать стіни розібраної колись дзвіниці — чекають свого часу, аби теж звестися (ще раз) під цим небом. Правда, уже без своїх дзвонів — вони тепер б'ють до служби Божої в іншому, новому, храмі.



Відвідати рештки Стеблівської церкви однозначно варто. Тут на вас чекає вир вражень — від захоплення до майже фізичного болю від споглядання цих стін. Вражає, якою розкішною церква була до пожежі! Не менш вражають її рештки — ці обгорілі 14-метрові дубові колоди, які, пишуть дослідники, склали у зруб ще в 16 ст.

“Я видів Страшний суд”, - цю фразу наш екскурсовод, директор місцевого будинку культури Володимир Цугорко, повторює декілька разів. Він гасив пожежу Стеблівської церкви. Пригадує перебіг тієї трагедії.

- За мною прибігли, коли вже горіло, - розповідає він. - Казали хлопці, що начебто від електрики пожежа почалася: тоді було 9 січня, третій день Різдва, діти якраз мали перше причастя, то служба затяглася. А після того, як у храмі завершилися усі служіння й усі, включно зі священником та дяком, пішли, хтось забув вимкнути лампу. Від неї наче все й загорілося. Лампа знаходилася у лавах, де дяки читають службу, — там багато книг, якраз добре зайнялося.



Коли вся торунь (вежа — діал.) горіла — то було щось страшне! Ми з чоловіками були на той момент всередині, лили воду на стіни, хотіли загасити. Я дотепер чую жінчин крик: “Тікайте вон!” Ми встигли вибігти, і то все завалилося. Я в той момент бачив Страшний суд! - знову повторює чоловік.

Я ясно уявляю собі ту картину і вірю йому на слово, про Страшний суд.

Зрештою, розповідає Володимир Цугорко, ту пожежу таки загасили:

- За двадцять хвилин два колодязі в ближніх дворах були пусті, ми спустошили дві пожежки, які приїхали з Хуста, трактористи довозили воду в цистернах... Стіни і частину даху нам вдалося врятувати. Але вона згоріла, аби воскреснути.

У 2009 році її реставрували: над вигорілими стінами поставили дах на опорах — за проектом архітектора Василя Фречки. Тут зараз двічі в році йде богослужіння, на Успіння та Різдво Богородиці.

Згорілі стіни з вікового дуба хотіли продати — з ініціативи екс-голови Стеблівки. Кажуть, в Угорщині вже навіть покупців були знайшли.



- Продати горілий дуб? - перепитую, бо мені не віриться.

- Так, він стародавній, міцний і цінний, уже навіть покупці були. Хоча теж не уявляю, навіщо то їм було — бо старі люди кажуть, і батьки там мене вчили, що те, що у церкві, додому чи у вжиток собі брати ніколи не можна, якщо хрест упав — най го Тиса понесе! - каже Володимир Цугорко.

Приємно, що стеблівчани свою церкву мертвою не вважають — навпаки, воскреслою. Сюди чи не щодня ходять туристи, двічі на рік приходять парафіяни, щонеділі ці стіни чують спів зі служби в сусідньому кам'яному храмі...

А люди мріють відновити дзвіницю коло церкви, і стару хатку, що присіла за десять метрів від останків Стеблівської церкви — типовий приклад збереженої місцевої архітектури. Кажуть, так більше принад для туристів буде.

Але найбільша принада тут — це таки церква: неймовірна красива на старих фотознімках і вражаюче жахлива розмахом своєї трагедії після пожежі.

Тетяна Когутич, Ужгород-Сокирниця-Данилово-Крайниково-Олександрівка-Стеблівка, фото автора.
За організацію прес-туру Хустщиною редакціявиказує подяку прес-службі Закарпатської ОДА

Будущие русские Илоны Маски!

0
0

Узнав о том, что патриарх Гундяев станет почетным профессором Академии наук, всплыли фекалии в Крещенской проруби в Москве (распад и неуважение)

Дружину зама Садового злапали на антиукраїнському посту. І ось ЦЕ йде у президенти?

0
0
от би цією сукою землю удобрити, та на тому місці нічого рости не стане, буде проклятий гектар...
Beardman
Садовий на час своєї передвиборчої кампанії призначив в. о. свого заступника з фінансово-економічних питань. Вочевидь сонцесяйний забув, що в разі відсутності голови міста його обов'язки виконує секретар міської ради! Нагадаю пост дружини Васьківа в FB!
***
Дружину садофіла Васьківа злапали на антиукраїнському посту
https://varianty.lviv.ua/57349-druzhynu-sadofila-vaskiva-zlapaly-na-antyukrainskomu-postu
Дружина заступника міського голови Львова Геннадія Васьківа поширила в соцмережі антиукраїнський пост.
Про це йдеться у статті"Продається Україна в аварійному стані. Землі багато, вона добре удобрена у 2014 році бійцями АТО…" в газеті "Високий замок".
Дружина заступника міського голови Львова з фінансово-економічних питань Геннадія Васьківа, Оксана Васьків, поширила на своїй сторінці у Фейсбуці антиукраїнський допис:

Коментуючи свій вчинок, Оксана Васьків наголосила, що репост іронічного допису – просто репост без жодних образ і підтексту.
"Те, що економічна ситуація в Україні, м'яко кажучи, не відповідає жодним сподіванням і очікуванням – очевидно. Не дивно, що ці емоції виливаються в різного роду меми, дописи в мережах. І не зважаючи на свою жартівливу форму, цей репост відображає настрої людей" – пояснила Оксана Васьків.



Однак через деякий час це оголошення зникло з її сторінки.
У 2017 році заступник міського голови Львова Геннадій Васьків задекларувавнову іномарку, 5,3 млн грн готівки і 1,3 млн грн доходу. Натомість дружина чиновника, Оксана Васьків, у 2017 році отримала 603 800 грн доходу від зайняття підприємницькою діяльністю. Васьків спільно з дружиною володіє трьома земельними ділянками площею 1862 кв.м, 1166 кв.м і 1718 кв.м та житловим будинком площею 213,7 кв.м у селі Добрячин Сокальського району. Минулоріч вони придбали нежитлове приміщення у Львові на 107,07 кв.м за 492 522 грн. Крім цього, чиновник задекларував ще квартиру на 44,7 кв.м і гараж на 41,32 кв.м (придбав за 149 040 грн у 2016 році) у Львові.Оксана Васьків має ще квартиру площею 47,2 кв.м у Львові, вартість якої становила 338 032 грн на момент придбання у 2014 році. Їздить заступник Садового на іномарці Audi A6 2015 року випуску, яку він придбав минулоріч за 967 974 грн у Німеччині, а його дружина – на Toyota Rav4 2014 року випуску вартістю 609 000 грн.

Россияне уже харчуются колбасными обрезками. Скрепно, чё. Скоро перейдут на этикетки.

0
0
no title

Из твитов простых россиян:

Зашла в магазин и просто
О Х У Е Л А
Я пыталась выбрать кусочек, кусочек! сыра, увидела фасовку по 44 грамма и стоимость, и теперь у меня блять слов просто нет.
А в мясном отделе не пиздец, а пиздецище. Как дальше жить?..
Атак, Щелковский район.


Добрая Утра @dobraya_utra
no title

Сектанти Ю. Тимошенко – дебіли від народження (фото доказ)

0
0
Секта Жульки: яким дурнем треба бути, щоб виставити фото з Порохом і написати, що Пороха там немає?)
https://gorlis-gorsky.livejournal.com/2418180.html
Таке враження, що фанати Юльки Тимошенниці – дебіли від народження!
Ось вам гарний приклад: сектант Жульки пише БРЕХЛИВИЙ пост про те, що нібито Порох не буває на фронті, не допомагає пораненим.
Далі викладає фотку з бійцями АТО, де присутня Даля Грибаускайте, і ставить її у приклад.

Але у того автора-дебіла, проблема і з зором, і з мізками, і з совістю, бо на цій самій фотографії, З ПРАВОЇ СТОРОНИ, ПРИСУТНІЙ І Порошенко)
Що стосується інших закидів Порошенку, то кожен може знайти інфу про те, що Порох десятки разів бував не просто в зоні АТО, а й на самому «передку».
Відвідування госпіталяз пораненими бійцями.
Порох потратив 700 мільйонів гривень ВЛАСНИХ коштів на Армію.
Порох ЗА ВЛАСНІ кошти купив дві квартири для сімей АТОшників.

no title

Россия обрастает проффесорами

0
0
На России на одного ПроФФесора стало больше. Г-н Гундяев стал почетным профессором РАН



Неканонический Московский патриарх Кирилл (г-н Гундяев, агент КГБ Михайлов) удостоен звания почетного профессора Российской академии наук, сообщила "Интерфаксу" пресс-секретарь президента РАН, руководитель пресс-службы Академии Светлана Попова.



"Он большой популяризатор науки, большой друг Сергея Петровича Капицы, Осипова Юрия Сергеевича (президента РАН в 1991-2013гг. - ИФ). Как говорил Эйнштейн, теория относительности говорит о гениальности Создателя, и в этом смысле никаких противоречий нет", - сказала Попова агентству в пятницу.

По ее словам, Кирилл не единожды участвовал в съемках популярной телепередачи о науке "Очевидное - невероятное", бессменным ведущим которой был Капица. Также Попова добавила, что патриарх знал отца Сергея Капицы, знаменитого советского физика Петра Капицу - лауреата Нобелевской премии по физике 1978 года за открытие явления сверхтекучести жидкого гелия.

no title

Трезвый - значит не русский.

0
0











Или старовер, или проверяет, на месте ли мозги :-)


Варят христианских младенцев? :-)


Никак рабсеяне не могут успокоиться насчет яиц :-)

Наверно с гусениц бульдозера соскребли :-)

Закажите по почте пробнички - и наслаждайтесь :-)

спрашьівайтє в аптєках нашева горада

На расее сокрушаются, что зря они поставили рассаду рядом с телевизором :-)


Армія – за Порошенка. І я вірю нашим захисникам: козаки знають кому довірити гетьманську булаву.

0
0
no titleno title
no title

«Власти совершенно забыли о простом человеке», - рабсияне о кремлевском режиме

0
0
no title

Пять историй о том, как живется россиянам на фоне реформ и роста цен

Дмитрий Кабетов, город Сургут, 41 год, монтажник технологических трубопроводов. В 2018 году целенаправленно пошел и проголосовал за Путина. И теперь очень жалею об этом.

Валерий Фокин, город Киров, пенсионер, 70 лет, писатель, журналист, член Союза писателей России: Реже теперь едим фрукты, мясо, покупную рыбу, творог. Сырники стали почти праздничным блюдом.

Ирина Демидова, город Первоуральск Свердловской области, 34 года, молодая мама, воспитывает с мужем двоих детей: Мы ни от чего не отказались, но переходим на продукты подешевле. Например, у нас в семье стало меньше говядины. Дешевле курицу покупать, но и она подорожала.

Евгения Набиуллина, город Пермь, 29 лет. Я руковожу организацией, которая занимается строительством и розничной торговлей: мы перестали покупать одежду, ходить в кино. отказались от кофе, майонеза, куриных яиц. Чай берем самый дешевый.

Татьяна Козловских, село Загарье Кировской области, пенсионерка: мне 62 года, ветеран труда на пенсии. Получаю 9 тыс. руб. Жить стало гораздо сложнее. Все дорожает — и продукты, и коммуналка.

«И как только государство не понимает, что своей политикой рубит сук, на котором сидит?»

Подробнее:Znak.com


no title

В Азербайджане запретили продажу мороженого с оккупированного Крыма

0
0
Посольство Украины в Азербайджане добилось запрета реализации книг в которых оккупированный Крым указан, как русский, а также прекращена продажа мороженого с аннексированного Москвой полуострова. Об этом сообщает NewsUAс ссылкой на Урядовий кур'єр.



Украинские граждане, находившиеся в Азербайджане в конце прошлого года, обнаружили в торговой сети мороженое, на этикетках которого производитель и место производства указано так: "ООО"Доброе ": 295034, Россия, Республика Крым, г. Симферополь, ул. Куйбышева, дом 29, кв. 107".

Туристы не остановились на том, что вернули этот продукт продавцам. Украинцы обратились в посольство нашей страны в Азербайджане. Посольство обратилось в органы власти Азербайджана, чтобы запретить продажу выявленной продукции и предотвратить ее ввоз на территорию страны, так как это противоречит официальной позиции Азербайджана в поддержку суверенитета и территориальной целостности Украины.

"Терміново провели зустрічі посла України Олександра Міщенка з керівництвом профільних міністерств і відомств Азербайджану для вжиття невідкладних заходів із блокування всіх каналів постачання і реалізації продукції, в якій заперечено територіальну цілісність України. Правоохоронцям доручили вилучати всю продукцію з торговельної мережі, де український Крим зображено як територію РФ. Із книжкових магазинів вилучили книжки, атласи, підручники, енциклопедії російських видавництв, у яких український Крим зображено як територію РФ", - говорится в сообщении.

Как сообщили в пресс-службе посольства, последний мониторинг, проведенный 24 декабря 2018, показал осведомленность владельцев магазинов о запрете ввоза и продажи антиукраинской литературы, в том, что ее фактически нет в магазинах, где ее раньше продавали. Посольство держит этот вопрос на контроле и находится на постоянной связи с правоохранительными органами Азербайджана и гражданами Украины через "горячую линию".

Холодомор-2019: Авария теплосети в Барнауле оставила без тепла и горячей воды целый район

0
0
Утром 20 января в Барнауле произошла крупная авария на теплосети. Без горячей воды и отопления остались десятки жилых домов, социальные и образовательные учреждения, сообщила пресс-служба мэрии.



Повреждение трубопровода диаметром 300 миллиметров было обнаружено в 5:30 утра на улице Горно-Алтайской. Без тепла остались 52 многоквартирных жилых дома, четыре детских сада, детская больница, две школы и колледж, уточняют Сибирь.Реалии. Устранением аварии занимается бригада всего из 14 ватников.

Отмечу, в Барнауле (Алтайский край) сегодня 11°C градусов мороза, а утром ожидается минус 14°C.

Цікава колективна гра "Чумаки за сіллю"

0
0
Ресурс «TeamMaster» знайомить із українською бізнес-грою і запрошує поринути в історію XVIII століття, відчути себе чумаками! Приміряйте солом'яний капелюх, добудьте кілька мішечків солі, щоб вигідно її продати.



Дія відбувається в XVIII столітті, де команди - це чумаки, які їдуть на волах добувати сіль на Крим і потім везуть її продавати в прикордонну область. У процесі бізнес-гри учасники будуть планувати маршрути, купувати необхідні ресурси, продавати сіль і торгуватися з іншими командами.

У чому особливість цього тренінгу?

Під час гри учасники в невеликих командах, по 3-7 чоловік, переїжджають із міста в місто, радяться всередині команд і приймають відповідальні рішення. Однак все не так просто, як може здатися на перший погляд. Команда підготувала ряд подій, які зможуть Вас здивувати. За підсумками заходу учасники за допомогою тренера-модератора аналізують ігрові процеси, прийняті рішення і вироблені під час гри моделі управління ризиками і ресурсами.

Які вигоди цього тренінгу?

Можливості, які дає бізнес-гра «Чумаки за сіллю» у виконанні TeamMaster:
поліпшити рівень комунікації між учасниками;
діагностувати групові ролі;
отримати зворотній зв'язок від професійних тренерів по кожному учаснику або по команді в цілому;
підвищити рівень взаємодії в колективі.




Програма може бути організована як в конференц-залі, так і в офісі, де можна дізнатись, хто із Ваших колег заробить максимальну кількість грошей.
Viewing all 41163 articles
Browse latest View live




Latest Images