Quantcast
Channel: Вільно та Чесно про Головне
Viewing all 41163 articles
Browse latest View live

Сегодня по Брест-Литовскому договору Россия признала независимость Украины, затем вероломно нарушив

0
0
3 березня в 1918 году в Брест-Литовске был подписан сепаратный мирный договор - Россия признала независимость Украины.

3 марта. Памятные даты

Сепаратный мирный договор между Советской Россией с одной стороны и Германией, Австро-Венгрией, Турцией и Болгарией с другой подписан на условиях, выдвинутых России: она признала независимость Украины и Финляндии, теряла Польшу, Эстонию, Латвию и Литву, Грузию и ряд армянских областей, которые переходили в Турцию.

Этот мир - тяжелый, унизительный для России, обеспечил ей, тем не менее, выход из войны и фактически спас большевистскую власть. После многих неудач России на фронтах Первой мировой, свержения монархии и Октябрьского переворота 1917 года, страна была полностью истощена. И поэтому в декабре 1917 года согласилась начать с Германией сепаратные мирные переговоры, направив в Брест-Литовский делегацию во главе со Львом Троцким.

В то же время в Брест-Литовске немцами проводились переговоры и с другими делегациями, результатом чего стало подписание 9 февраля 1918 года мирного договора между Украинской Народной Республикой и Германией с Австро-Венгрией. Согласно этому документу, Германия брала на себя обязательства добиться признания независимости УНР со стороны Советской России. Аналогичные требования Германия выдвинула перед Россией и в отношении Эстляндии и Лифляндии. Это привело к прекращению переговоров между Германией и Россией, и в феврале военные действия на Восточном фронте возобновились. Немецкие и австрийские войска заняли Прибалтику и Украину, приблизились к Петрограду, что заставило Ленина ради сохранения советской власти, согласиться на подписание 3 марта 1918 года мирного договора с Германией.

В результате этих договоренностей Россия потеряла 780 тыс. кв. км территории с населением 56 млн (треть населения Российской империи), на которой находились 27% обрабатываемых черноземов и 26% железнодорожной сети, выплавлялись 73% чугуна и стали, добывалось 89% угля и производилось 90% сахара.

Но, после Ноябрьской революции 1918 года в Германии, Россия в одностороннем порядке нарушила, аннулировав Брестский договор, и уже в 1919 году оккупировала Украину и Грузию. В 1939 - захватила часть Польши и часть Финляндии, а в 1940 - страны Балтии. Свою независимость эти страны возобновили только после распада СССР в 1991 году.

Конгресс украинцев Канады: Россия не имеет права на проведение ЧМ-2018

0
0


Военная агрессия, санкционированная государством система допинга и существенные нарушения международного права не дают России права на проведение Чемпионата мира по футболу.

С таким заявлением выступил президент Конгресса украинцев Канады Павел Грод, сообщает Укринформ.

«Россия не может принимать такое престижное международное событие, как Чемпионат мира по футболу. ЧМ-2018 следует немедленно перенести в государство, которое не ведет агрессивных войн, не совершает военных преступлений, не допингует своих спортсменов и не стремится подорвать фундамент международного порядка, основанного на правилах», - сказал Грод.

Конгресс украинцев Канады: Россия не имеет права на проведение ЧМ-2018

Он также приветствовал решение федераций биатлона США и Канады об отказе от участия в этапе Кубка мира по биатлону на РФ. «Мы призываем ФИФА продемонстрировать такую же приверженность принципам, как показали ассоциации биатлона США и Канады, и лишить Россию Чемпионата мира по футболу», - подчеркнул он.

Напомним, кроме биатлонистов из США и Канады, к бойкоту РФ присоединились также чехи.


СБУ разоблачила админов антиукраинских групп в соцсетях

0
0
СБУ разоблачила админов антиукраинских групп в соцсетях

Сотрудники СБУ разоблачили в Киеве администраторов антиукраинских групп в социальных сетях. Об этом сообщает пресс-центрСБУ.

"Оперативники спецслужбы установили, что два жителя столицы создали в соцсетях ряд аккаунтов, через которые осуществляли администрирование и модерирование антиукраинских сообществ", - говорится в сообщении.

Правоохранители задокументировали, что злоумышленники размещали на интернет-страницах материалы с призывами к свержению конституционного строя и государственной власти, популяризации незаконных вооруженных формирований ОРДЛО и распространяли информацию, дискредитирующую проведение антитеррористической операции.



В ходе обысков по месту жительства фигурантов дела сотрудники СБ Украины выявили компьютерную технику и мобильные устройства с доказательствами осуществления противоправной деятельности.

Сейчас проверяется, в частности, информация относительно связей пропагандистов с боевиками незаконных вооруженных формирований ОРДЛО. Решается вопрос относительно объявления злоумышленникам о подозрении в совершении преступления.

В рамках открытого уголовного производства по ст. 110 Уголовного кодекса Украины продолжаются неотложные следственные действия.


Фото: СБУ

Приангарье: рабсияне пьют воду с фекалиями

0
0


Суд города Усолье-Сибирское рассмотрел гражданское дело с жалобой на администрацию деревни Сосновка и предприятие “Жилищно-коммунальное хозяйство”, допустивших появление опасных для здоровья бактерий в питьевой воде. Власти и коммунальщиков признали виновными и потребовали привести в норму источник водоснабжения и санитарную зону водозабора.

Иск в защиту прав неопределенного круга потребителей воды подал Роспотребнадзор по Иркутской области, проверявший качество воды в Сосновке в октябре. К моменту судебного заседания у ответчиков не было доказательств того, что выявленные нарушения устранили. Во время проверки сотрудники Роспотребнадзора взяли пробы воды в нескольких мониторинговых точках: школа, детсад, артезианская скважина. В воде нашли опасные для здоровья бактерии, свидетельствующие о фекальном загрязнении источника или накопительной емкости подземного водозабора. По мнению надзорного органа, вода с энтеробактериями может вызвать эпидемию кишечных инфекций.
Власти деревни с начала прошлого года отнесли вопрос водоснабжения к вопросам местного значения, взяв на себя ответственность за его организацию. При этом администрация Сосновки заключила договор аренды коммунальных сетей с предприятием “Жилищно-коммунальное хозяйство”, обязавшейся обеспечивать соответствие питьевой воды санитарным нормам. В конце октября Роспортебнадзор сообщил сельским властям, администрации Усольского района и ресурсоснабжающей компании об опасной санэпидемобстановке. Главный санитарный врач по Усолью и району прописал меры по улучшению ситуации, но нарушения так и не устранили. Суд признал бездействие ответчиков незаконным.

В феврале в иркутской реке Лена, где в январе затонул бензовоз, концентрация нефтепродуктов превысила допустимые нормы в 16-28 раз, заявили специалисты Росприроднадзора. Следы загрязнения отметили на 3,8 тысячах квадратных метров, пишет Сибирь.Реалии.

Украинские морпехи уничтожили бухого оккупанта

0
0
Русские террористы решили прорвать передовые позиции морской пехоты сил АТО



На Мариупольском направлении несколько террористов в состоянии алкогольного опьянения пытались прорвать позиции украинских морских пехотинцев, сообщает пресс-центр штаба АТО.

"...Три приверженца "русского мира", вероятно, хорошо "приняв на грудь", решили прорвать передовые позиции морской пехоты сил АТО", - сказано в сообщении.

В результате огневого контакта один из атакующих был ликвидирован, остальные бежали с поля боя, потеряв памперсы.

Как я рад за рюсских - они сдохнут, не осознав своей ущербности (видео)

Московство. V. Безбожництво і розпуста москвина, Ч.1

0
0
НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

V. БЕЗБОЖНИЦТВО І РОЗПУСТА МОСКВИНА


Годится — молиться.
Не годится — горшки накрывать.

Московська приказка

Людині черево найважливіше.
Все ж бо життя людини з черева виходить.

М. Горький

Набоженство (релігія) народу творять ті самі чинники, що формують і всю його духовність. Нема нічого випадкового в тому, що китайці мають буддизм, а не що інше. Іслам (магометанство) не випадково поширився серед кочовиків-семітів. Завжди легко сприймається те, що духовно споріднене. Українці досить легко і скоро перейшли з свого поганства на християнство з цієї ж причини. Набоженство, що не споріднене духовності народу, він або цілковито не сприймає, як, наприклад, не сприйняли християнство семіти — араби та євреї, або змінює, пристосовує до своєї духовності, як москвини — християнство.

Іронія історії накинула (руками українців) москвинам набоженство, яке цілковито заперечувало всю духовність москвина. Тим то москвини — простий народ, інтелігенція і навіть священики та єпископи від ХІІ ст. і досі московщили і змосковщили цілковито своє «християнство», переробили його на своє національне поганство. Московський історик пише: «Міфологія фіннів (предків москвинів) не виросла до антропоморфізму. Сили та предмети природи вони мали не за символи чи вияв божества, але за саме божество; звідси — дикунський фетишизм. В московських переказах про життя їхніх святих є відлуння обожнювання дерева, каменю, прикриті християнською формою. «В лесу родился — пню молился», — записав етнограф В. Даль. Поганство і християнство в Московщині змішалися. Поганські боги, одержавши християнське ім’я «бесы», знайшли місце в московському християнському культі. Християнство і поганство не стали в Московщині двома протиставними релігіями. Навпаки, частинами одного московського набоженства. Доповнюючи одна іншу, кожна частина діяла у своїй царині: християнська в небесній, а поганська в земній. Ще в ХХ ст. були в Московщині села, де молилися поганським богам перед християнським образом із засвіченими лампадами. Християнство не стало для москвинів виходом з темряви до світла, а лише переходом з-під влади богів нижчих під владу богів вищих, бо ж старих поганських богів москвин не викинув із свідомості, а визнавав їх надалі, надавши їм нижчого ступеню» [52].

Москвини і тепер вірять, що чаклунами опікуються чорти. На весілля завжди запрошують «колдуна» (чаклуна) і частують його найбільше, щоб його опікун — «леший» (чорт) обороняв молодих. Так і співають у весільних піснях, пояснюючи: мовляв, Бог на небі і не почує, а чорт тут, на землі, і напевно почує.

Згаданий проф. В. Даль записав такі релігійні погляди москвинів: молючись, треба черес (пояс) спускати нижче пупа, а ноги не розчепірювати, бо чорт проскочить. Чай, кава, картопля, тютюн — викляті Вселенським собором (горілка — ні). Дар Божий гріх колоти (себто брати виделкою). Гріх їздити возом, що має дишло (а не голоблі), бо антихрист має дишлову колісницю. Державне тавро на вагових гирях — це печатка антихриста. Щеплення віспи — запродаж дияволові. Статистика робиться, щоб і на тому світі платити податки і т. п. Він записав, наприклад, такі народні приказки: «Какой бог, такая ему и свечка», «Годится — молиться; не годится — горшки накрывать» (це про ікони). На церковній дзвіниці москвини ставили поганського боввана. Попові та місцевому поліцаєві давали хабара, щоб вони не перешкоджали приносити жертви поганським богам та молитися в поганських капищах, захованих у лісі [53]. Таких капищ знайдено 1931 р. чимало в Московщині. Москвини мали секту «діромолів». Ті сектанти просвердлювали в хатній стіні дірку і крізь неї кричали: «Изба моя, дыра моя, спаси меня» [54].

Датський дипломат, що був у Московщині, пише: «Московський митрополит дає за добрі гроші дозвіл продавати біля церкви горілку. Люди біля церкви пиячать, співають сороміцьких пісень і розпуствують» [55]. «При московських церквах існували т. зв. «братчины», щоб спільно святкувати церковні свята. На тих святкуваннях москвини напивалися так, що билися і навіть убивали. Жінки не відставали від чоловіків. Священики пиячили і билися не менше за свою паству. Пиячили і жебраки, сліпці, каліки. На вулицях валялося десятки і сотні п’яних, що часто замерзали на смерть. До того всі жахливо матюкалися. Взагалі в Московщині всі матюкаються, навіть жінки, дівчата і діти, простолюд і аристократія. Матюкаються навіть у церкві; навіть священики і ченці [56].

Московську «побожність» задокументовано офіційно в їхньому збірнику церковних законів «Стоглаве», де читаємо: «Священики завжди п’яні, і в церкві сваряться найогиднішими лайками; навіть б’ються в церкві. А на них і люди рівняються: стоять у церкві в шапках, служби Божої не слухають, навіть глузують з неї; розмовляють між собою голосно, сваряться, вживаючи сороміцьких лайок». Та як же слухати службу Божу, коли (щоб її прискорити) священик «возглашає», диякон промовляє єктен’ю, дячок читає псалми, і це всі три водночас, не турбуючись, чи люди щось розуміють, чи чують. Московські священики ніяких казань не виголошували.

Т. Шевченко у своєму «Щоденнику» пише: «Чеснотні уральці, а надто уралки не дадуть води напитися «нестароверу». «Староверы» — московські церковні фанатики, що не визнавали церковної реформи патр. Нікона. За це московський уряд виселив їх на Урал, а їхніх священиків «расстригал», себто відбирав сан і права священицькі та карав. На Уралі найліпше удавати попа-розстригу. Тоді, мов у казці, з’являється перед вами все, разом із «свальным грехом». Тоді мати сама запропонує святому страднику «за вєру» свою дочку на нічну «розвагу».

І. Прижов назбирав у ХІХ ст. у московських селах тисячі безбожницьких оповідань [57]. І. Родінов — безліч таких жахливих оповідань, що коли видав окремою книжкою [58], то уряд оголосив його божевільним.

Московський письменник пише: «На Великдень 1908 р. я зустрів у Петербурзі на головній вулиці гурт п’яних, що йшли вулицею і кричали: «Христос воскрес … его мать!» [59]. Це було за 10 років перед ленінською безбожницькою пропагандою.

Темний народ? Той же Д. Мережковський пише, що мати московського вельможі захворіла на пістряк. Перше вона молилася, просила Бога, щоб Він уздоровив її. Коли ж переконалася, що молитва не помогла, то роззлостилася, наказала порубати образи і викинути їх на смітник. Як бачимо, народну приказку «Годится — молиться, не годится — горшки накрывать» визнавали й аристократи. Окремий випадок? «У московських монастирях панували пиятицькі оргії, розпуста і бійки» [60]. «У московських монастирях чоловічих і жіночих було багато всіляких злочинців, які там ховалися під чернечою рясою. Там панували пиятика і розпуста» [61]. В. Розанов свідчить, що 1913 р. в одній лише губернії (Нижегородській) кілька жіночих монастирів «радели». Московське «радение» — це збочене «релігійне» захоплення, що кінчалося розпусницькою оргією всіх учасників. Учасники-мужчини називалися «бугаями», а жінки — «богородицами». Те «радение» було поширене і серед московської аристократії у ХІХ столітті. Олександр І брав у них активну участь. У ХХ ст. московська аристократія разом з царицею «радели» з Г. Распутіним. Ніяких сект (навіть і незбоченських) ніколи не було в Україні. Були 2–3 протестантські секти, але їх творили і ними керували німці та москвини. З українців до них приставали лише ті, хто не міг витримати морального бруду попів-москвинів, що їх московський уряд оселював в Україні як своїх шпигунів та агентів. З усієї України до тих сект належало лише кількасот українців.

«Петро І заснував був «Сумасброднейший, Всешутейший и Всепьянейший Собор». Він був організацією найбільших пияків. Мав свого «патріарха» (сенатор Н. Зотов), 12 «кардиналів», «єпископів», «священиків» з такими титулами, що їх жодний цензор не дозволить друкувати. Та «братія» одягала церковні ризи, митри і з хрестами відправляла свою «богослужбу», тобто співали найбрудніші, сороміцькі та блюзнірські пісні, і «причащались», упиваючись до безтями. До того «собору» належали також і «всешутейшие» матері-ігумені і архірейші. У великі свята той «собор» (близко 200 люду) на кількадесятьох санях гасали, як навіжені, по столиці всю ніч на чолі зі своїм «патріархом»; він — у повному патріаршому одязі, з патерицею, митрою, а решта — в єпископських і священицьких ризах. Їздячи, вони на весь голос викрикували свою «богослужбу». Потім заїздили до домів московської аристократії і разом з господарями закінчували жахливою пиятицькою та розпусницькою оргією. Петро І брав активну участь, лише мав скромний титул «протодьякона». Він сам уклав статут і приписник того «собору». Читаючи їх, найрозпусніший розпусник засоромиться, зашаріється» [62].

У Богословській академії в Москві існувала у ХІХ–ХХ столітті студентська «всепьянейшая, всешутейшая иерархия». Щороку на храмове свято академічної церкви студенти-богослови влаштовували пиятицьку блюзнірську оргію з блюзнірським «богослуженням», з усім Петровим сороміцьким брудом. Це робилося в мурах Троїцько-Сергієвої Лаври, і про це знали ректор Академії і все начальство [63]. Подібне діялося і в богословських школах (семінаріях) [64]. Саме таких «богословів» призначав московський уряд до 1917 року і пізніше на патріархів, митрополитів, єпископів. Наприклад, запеклого україножера архиєпископа Антонія Храповецького. Він навіть у пристойному товаристві не міг витримати й півгодини, щоб не оповісти якогось сороміцького анекдоту.

«Петро І часто влаштовував бенкети. Гвардійці носили у великих відрах горілку, а гвардійські офіцери пильнували, щоб ніхто не ухилився випити за здоров’я царя. Лише попів не треба було пильнувати. Чужинці дивувалися, що на тих пиятиках найп’янішими були саме священики та ченці [65]. Московський письменник пише: «У Московщині піп є символом ненажерства, скнарості, безсоромності, неуцтва і підлабузництва [66]. На їхнє неуцтво вказує те, що вони й у ХVІІІ столітті заперечували, що наша планета — куля й обертається.

Про те, якими були зверхники тих священиків: єпископи, митрополити, патріархи, оповідає літописець: «Єпископ Федір багато людей запроторив до в’язниць і забрав їхні маєтки. Інші мусили працювати на нього як раби. Іншим він рубав голови, випалював очі, вирізував язики, на стіні розпинав, катував іншими способами, бажаючи загарбати їхні маєтки, бо на маєтки і гроші ненажерливий був, як пекло [67].

Патріарх Нікон наказав катувати єпископа Павла Коломенського так, що той збожеволів. Свого духівника Нікон звелів бити два роки, аж поки той не сконав. У Воскресенському монастирі Нікон наказав бити ченців немилосердно батогами та пекти вогнем, і від того багато ченців померло» [68].

Іван ІV одягав сам і наказував своїм опричникам (опричники — це тодішні чекісти, енкаведисти) одягати чернечі ряси; називав себе їхнім ігуменом, і вони йшли молитися до церкви. Помолившись, їхали всі до темниць і там катували в’язнів. Імена скатованих на смерть Іван ІV наказав записувати до синодиків (поминальних книжечок) і розсилати по монастирях, щоб там їх поминали. У деяких синодиках кількість жертв доходила до 4 тисяч «упокоеных христиан мужесково, женсково и детсково чина, имена коих Ты Сам, Господи, веси». Іван ІV власною рукою вбив ігумена Псковського монастиря Корнелія і наказав на його нагробку написати: «Предпослал его Земной Царь Царю Небесному [69].

Монастирі, що їх москвини заснували в хащах лісів, ставали управительськими осередками, бо крім ігумена та його ченців не було там нікого, хто міг би керувати господарським (а відтак і політичним) життям околиці. З плином часу такі монастирі виростали на міста, і світська влада набирала сили. Монастирі мали свою землю з кріпаками та ремісниками, і на них світська влада не поширювалась. На ґрунті цього виникла боротьба між церковною і державною владою. Державна влада мала військо, тому московські єрархи обрали інший шлях забезпечити собі добробут. Вони продали державі незалежність церкви за ціну добробуту її єрархів. Московська церква визнала беззастережно зверхність держави. Пізніше це оформилося і правно. У «Своде Законов» написано, що найвища влада в «Русской православной церкви» належить імператорові. А що московські царі завжди були самодержавцями (деспотами), то логічно не могло бути іншого голови церкви — Патріарха. Петро І знищив московський патріархат, а керувати церквою доручив одному з міністрів (називався він оберпрокурор Св. Синоду).

Всі європейські (отже й Українська) церкви ніколи не визнавали зверхності держави над собою. Іноді церква була зверхницею держави (католицька, кальвінська). Жодна церква у світі, крім московської та турецької (магометанської), не були ніколи під владою держави. Турецька стала 1921 р. вільною, незалежною від держави. Лише одна московська як була, так і лишилася досі рабинею і служкою держави.

«Наша московська церква віддала себе беззастережно на послугу державі, щоб мати від держави запоруку свого існування і пільг. Вказані в державних карних законах способи примусу та насильства — це властиво єдина зброя, якою наша церква бореться з відступниками та іншою вірою. Крихка і сумнівна єдність нашої церкви тримається лише насильством і фальшем, що їх наша держава не лише визнає, а й сама робить. Наприклад, підробляє документи вигаданого церковного Собору, або переклади документів Вселенських Соборів. Уся оборонна і наступальна діяльність нашої церкви — це суцільне шахрайство, фальш і брехня, що чиняться безкарно, під захистом державної цензури, яка дуже пильнує, щоб хтось не відкрив тих шахрайств… Наша московська церква визнає саму засаду зверхності держави над Церквою і потребу державного керування церквою. Ця засада і записана в державних і церковних законах» [70].

«Цар Павло І нагородив архиєпископа Ірінея генеральськими відзнаками [71]. Це промовисто виявляє стосунки між церквою і державою в Московщині. Державний закон надає духовенству чини і платню, що відповідають військовим чинам і платні. Митрополит — повний генерал, архиєпископ — генерал-лейтенант, єпископ — генерал-майор, заслужений священик — полковник і т. д. Наші слуги церковного вівтаря вважають себе державними урядовцями. А докладніше висловлюючись — вірними слугами держави насамперед, а потім може (?) і Бога. Створений безбожником Петром І т. зв. Св. Синод від самого свого початку не оминав нагоди вказувати на державну владу, як на істотне джерело своєї влади і поваги. Цього нема в жодній церкві жодного народу. Наша московська церква завжди була і є покірною і вірною служкою московської держави, а точніше — московського уряду. Духу правди, любові, духу життя, духу волі — цього спасенного натхнення християнства — немає ані сліду в нашій московській церкві [72].

Зверхність держави над церквою в Московщині виявляється в щоденному житті. Московський князь Андрій Боголюбський вигнав 1157 р. з Московщини єпископа Нестора за те, що той не виконував його (Андрія) наказів. З наказу Івана ІV Малюта Скуратов задушив 1569 р. у в’язниці московського митрополита Філіпа Количева за те, що митрополит осудив прилюдно в церкві опричнину. Катерина ІІ замурувала 1764 р. живим у Ревельській фортеці митрополита Арсенія Мацієвича за те, що він викляв тих, хто грабує церкви (Катерина тоді загарбала церковні та монастирські землі в Україні). Олександр І наказав 1812 р. закатувати архиєпископа Варлама Шишацького за те, що він «противился Его Императорскому Величеству». «Радянський» цар наказав 1928 р. вигубити митрополитів В. Липківського та М. Борецького також за те, що вони «противились Его Советскому Величеству». Крім Количева, всі згадані жертви — українці.

Держава (уряд) має керувати церквою; цар має бути головою церкви. Ці голослівні московські ідеали потребували якоїсь основи, щоб не зависнути в повітрі. І чернець Іосиф Волоколамський проголосив московську національну догму: «Понеже власть царская от Бога исходит — царь богоподобен есть». Ця догма існує досьогодні. «Цар Олексій поводився в церкві, як у себе вдома; під час Богослужби ходив по церкві; голосно на всю церкву лаяв священиків брудною лайкою, якщо вони помилялися. У Велику П’ятницю на Богослужбі в катедральному соборі лаяв нецензурною вуличною лайкою (а в тому він був великим майстром) самого патріарха Нікона. Патріарх не протестував [73]. Не протестував, бо ж цар «богоподобен есть».

У ХХ ст. московський митрополит Ніколай наказав світити лампадки перед образом Й. Сталіна, як перед іконою. Наказав, бо ж «царь богоподобен есть».

Московські селяни, відвідуючи мавзолей В. Леніна, хрестяться і шепочуть молитву, бо ж «царь богоподобен есть». Всі московські космонавти ходили до мавзолею В. Леніна по його благословіння [74], помолитися йому, бо ж «царь богоподобен есть».

Звичайний промисловий робітник, 30-річний комуніст, безбожник Ніколай Ротов раптово став 1960 р. фактичним московським патріархом (офіційно — митрополитом). Закордонні москвини кажуть, що у тому нема нічого дивного, бо ж комуністичний бозбожницький уряд зробив його митрополитом. Та в літопису ХІІ ст. читаємо: «Патриарх Иоким начал учитца, а до того не знал он писания, разве азбуке. Ни церкови, ни чина церковного не знал, понеже был человек служилый и жил в деревни и зайцев ловил, а в церкве в редкий Великдень бывал» [75]. Не знав читати-писати, до церкви ходив раз на рік і раптом став патріархом. Хіба і в ХVII ст. був у Московщині комуністичний уряд? Цей самий патріарх Іоким писав цареві з приводу тодішнього «староверческого» розколу в московській церкві: «Аз, Государь, не знаю не старые веры не новые, но што велять начальніце, то і готов творить и слушать их во всем» [76]. Чи ж не те саме говорить (не прилюдно) фактичний патріарх Ніколай Ротов й офіційний Алексій Семанський?

«Начальніце» ж, тобто уряд монархічний до 1917 року і уряд соціалістичний по 1917 році, наказали церкві бути таємною державною поліціанткою, і московські патріархи, митрополити, єпископи веліли священикам виказувати поліції таємну сповідь своїх парохіян. А за законами церкви сповідь є святим таїнством, і тому церква знімає священицький сан, якщо священик порушив таїну сповіді, хоч би злочин був найжахливіший, і злочинець небезпечний суспільству. Отже, московські єпископи свідомо порушили святі канони, свідомо наказували священикам виявляти поліції таємницю сповіді. Так низько не падала жодна церква в світі.

Нема нічого дивного, що коли відроджувалася в 1920-х роках Українська Національна (Автокефальна) Церква, то ВСІ — без єдиного винятку — московські єпископи та священики в Україні самі охоче пішли на службу в ЧЕКА (таємна поліція), щоб нищити «изменников-сепаратистов». Вони більше за будь-кого допомогли московській поліції (ЧЕКА) вигубити всіх єпископів та священиків УАПЦ [77]. Так само нищили 1946 р. Українську Греко-Католицьку Церкву (вона мала в 1939 р. 3800 тисяч парафіян у 2226 парафіях і 2275 священиків). Власне «демократический» патріарх Алексій лише докінчив 1946 р. те, чого не встиг зробити 1915 р. монархічний «патріарх» (обер-прокурор Св. Синоду) К. Побєдоносцев. За 1914–1916 рр. запеклий україножер єпископ Євлогій нищив щосили Українську Греко-Католицьку Церкву в Галичині. Її митрополита А. Шептицького вивезли до Московщини. Євлогій не встиг його знищити, бо Московщина програла війну. Року 1945 вона виграла і докінчила нищення. Подиву гідна стійкість московських традицій без огляду на зміни-від монархічної до соціалістичної влади. Щобільше, соціалістична перевершила монархічну у нищенні «сепаратистов». Якщо за монархічної було в Україні дві Богословські Академії (у Києві і Львові) та 9 богословських середніх шкіл (семінарій), то тепер нема жодної академії і лише дві семінарії (в Московщині є дві богословські академії і чимало середніх богословських шкіл), і то в маленькому Луцьку та в інтернаціональній Одесі (раніш їх там не було). Боїться Московщина Києва.

Московський патріот і людина побожна визнає: «Московський шовінізм у московській церкві — це питома москвинам, суто московська національна її прикмета. Московська церква насичена московським шовінізмом від гори до споду і в минулому, і в сучасному» [78]. З приводу 30-ої річниці радянської влади патріарх Алексій Семанський написав 1947 р. таке «послание»: «Скріпімо наші молитви за Русскую (не за «советскую» чи за СРСР, але відкрито за «русскую», тобто за московську) державу, за її законну владу на чолі з її мудрим вождем, якого сам Бог обрав і призначив вести нашу батьківщину (отже, батьківщин інших народів СРСР він не визнає) шляхом добра і слави» [79]. Був примушений терором НКВД? Ось ніким не примушений голос. Московський емігрант, запеклий монархіст, архиєпископ Вільямін у своїй промові, що її виголосив у Парижі 17 вересня 1945 р., казав: «Я вважаю радянську владу за наставлену самим Богом. Боже благословення зійде на тих, хто підтримує її» [80]. Ще приклад. Москвини переклали Біблію на свою мову щойно 1824 р. Той переклад видало Британське Біблійне Товариство. З цього приводу архиєпископ Фотій і міністр освіти М. Шишков писали цареві Миколі І таке: «Британське Біблійне Товариство має своєю метою валити трони, Церкви, закони, державний лад, набоженство [81], щоб запровадити світову республіку. Ретельне дослідження діяльності того товариства показує цілковито ясно і безпомилково, що переклад Біблії з церковно-слов’янської мови на мову романів та театру зробило те Товариство задля того, щоб захитати основи нашої держави, щоб поширити безбожництво, щоб запалити громадянську війну, щоб зробити революцію в нашій державі, щоб знищити суспільний лад» [82].

Московська церква боронила московську імперію від революціонерів до 1917 р. і боронить по 1917 році. Московський патріарх Сергій Староградський уклав 1929 р. угоду з урядом СРСР, якою підтвердив стару зверхність уряду над церквою і якою зобов’язався служити владі СРСР, бо вона — як він проголосив у своєму «послании» — від Бога походить. Уряд відновив Св. Синод, нічого не змінивши в його устрої, крім назви, перезвавши на «Совет по делам Русской Церкви», що фактично і правно є міністерством (міністр Г. Карпов — комуніст, певна річ). Єпископи та священики одержують від уряду сталу платню; єпископ — таку, як генерал.

Як бачимо, навіть стара царська «табель о рангах» існує в СРСР. Направду, нічого нового не запровадили москвини в СРСР крім того, що винищили всіх українських єпископів та священиків.

Емігрантка княжна З. Шаховська, що вийшла заміж за бельгійського дипломата, їздила до Москви. Там її приймали урядові, церковні кола з почестями. Повернувшись вона написала: «Хоч би й усі москвини в СРСР стали б побожними, то безбожницький уряд СРСР може спати спокійно. Ані єпископи, ані священики, ані побожні світські ніколи і ніякого бунту проти уряду СРСР не вчинять» [83]. Аж до ХVІІІ ст. московські монастирі були в’язницями для політичних злочинців. Дуже часто їх силоміць постригали у ченці. Щоб мовчали — відтинали їм язика. Щоб не бачили, чого не дозволено бачити — осліплювали. Кому хотіли вкоротити віку-морили голодом і т. п. У монастирських льохах тримали закованих у ланцюги, там були катівські приладдя. В’язнів доглядали ченці під керівництвом ігумена. Соловецький монастир власне й побудували для ув’язнення великих політичних злочинців, а не для молитов. І справді, їх там завжди було багато. Запорізький кошовий Петро Калнишевський сидів замурований у келії 28 років до смерті (1803). Ув’язнені в Тобольському монастирі померли: Генеральний суддя Павло Головатий (1790 р.), військовий писар Іван Глоба (1791 р.) та інші «сепаратисты». До 1917 р. в Соловецькому «монастирі» каралося десятки політичних в’язнів. По 1917 — багато тисяч.

Такий самий «прогрес» бачимо і в безбожництві. Наприклад, предки теперішніх комсомольців-безбожників ще 1611 р. «вдерлися до кафедрального собору в Ростові, порубали труну св. Лаврентія на друзки, з митрополита здерли і шматували ризи, а його одягнули у смердюче лахміття і знущалися. Пограбували все в церкві, а решту понищили. Дівочий монастир сплюндрували: ікони потоптали і попалили, чорниць оголили і зґвалтували. Так діялося перед тим і по тім і в інших містах, навіть і в Москві». Стєнька Разін зі своїми людьми під час Богослужби в церкві бешкетували, блюзнірили, а по Богослужбі катували і вбивали священиків, забирали з церков усі золоті і срібні речі, а решту нищили.» «Воєвода М. Салтиков знущався з патріарха Гермогена і хотів його ножем краяти» [84]. Сотні подібних та ще страшніших фактів задокументовано в московських старих архівах і тисячі таких самих та гірших — у нових архівах та спогадах жертв чи самовидців 1917–1964 рр. Різниця лише в тому, що до ХVII ст. москвини могли здійснювати свою «побожність» лише у своїй Московщині, а по нашій катастрофі 1709 р. під Полтавою дістали до своїх рук тисячі багатющих кількасотрічних українських церков. Було що грабувати та нищити. Та монархічні Петри забирали лише дзвони з церков і робили з них гармати. Монархічні Катерини лише роздавали своїм любасам українську землю. Соціалістичні ж Петри та Катерини не лише нищать і грабують церкви, але насамперед їх спаскуджують; вигублюють не лише священиків (як їхні предки), але й усю їхню рідню, сусідів і знайомих. Чи ж не прогрес «боголюбивого, христианского народа-богоносца», як величають його московські письменники. Та розумніші з них пишуть: «На Вашу думку московський народ є побожним. Брехня! Основою побожності є богобоязнь та чеснотливість взагалі. У московському ж народі нема найменших ознак, найменших слідів цього. Його «побожність» переповнена поганством та дикунськими забобонами. НІ! Московський народ у всій його духовності є глибоко безбожницький народ. Навіть попи наші є фактично безбожниками» [85]. З В. Бєлінським погоджуються й інші московські письменники. Наприклад, В. Салтиков каже: «Московська церква наскрізь переповнена цілковито чужими християнству, поганськими і навіть безбожницькими тенденціями». М. Бєрдяєв: «Правду кажучи, в московському народі є готовий до прийняття антихриста ґрунт». «Та ж антихрист не має чого робити в Московщині», — каже М. Булгаков. І він справді не мав що робити в Московщині. «Цар від Бога. Був цар — був Бог. Не стало царя — не стало Бога. Перехід від церкви до повного безбожництва стався так легко, ніби в лазні новою водою змилися» [86].

Московська інтелігенція була такою самою безбожницькою (і то не лише соціалістична), як і московський народ, тобто наскрізь безбожницькою. Народники проповідували безбожництво не лише словом, але й ділом, що набирало форми дикунського блюзнірства [87]. Це — до 1917 р. Сам безбожник, що влаштовував п’яні, блюзнірські оргії, І. Прижов переодягнувся в лахміття, взяв жебрацьку торбу і прилучився до гурту мандрівних московських жебраків, щоб дослідити їхнє життя та побожність. Він пише: «Хоч я знав багато гидкого про побожність московського народу, все ж те, що я побачив та почув, мандруючи з жебраками, направду перелякало мене. Нормальній людині тяжко уявити таку безпробудну пиятику, таке гидке блюзнірство, таку безсоромну розпусту, такі дикунсько-жахливі пісні, такі поганські молитви з божевільним реготом, такий моральний і фізичний бруд, який панував у всіх монастирях, що до них заходив наш гурт жебраків. Ясна річ, наш гурт брав дієву участь у всіх тих паскудствах… Я також знайшов «пророка» Івана Яковлевича. Його життя — це такий неймовірний, дикий фанатизм, темнота, розпуста, що того не знайти і серед найдикіших дикунів. Серед селян Московської, Тверської, Владимирської губерній я поназбирав тисячі морально брудних, сороміцьких оповідань про священиків, ченців, черниць [88]. Отже, навіть безбожник перелякався глибочини безбожництва свого «народа-богоносца». З зібраних фактів І. Прижов склав 1860 р. дві книжки: «Жизнь Ивана Яковлевича» та «Юродивый». Московські селяни, прийнявши в церкві причастя, не ковтали його, а зашивали в «ладанку», закладали в рушницю і вистрілювали [89]. У ХVІІІ ст. малописьменний селянин Даніїл Філіпов заснував секту хлистовців. Він проголосив себе богом Саваофом, а свого сина Івана Суслова — Христом. Він навчав, що Христів і Дів Марій є багато серед народу. Вчив, що людина може стати Богом. Ця секта влаштовувала гуртові розпусницькі оргії. Робили людину Богом не лише малописьменні Філіпови, але й еліта московської інтелігенції.

Москвин живе у духовому і фізичному рабстві. Своє приниження він намагається надолужити містицизмом. Його душу полонила божевільна манія його власної божественості (андротеїзм). Ф. Достоєвський у романі «Бесы» показав цю манію жахливо реально. Герой роману Кирилов каже, що людина стане Богом, зміняться її почуття, думка і дії, зміниться вона навіть фізично [90]. М. Бакунін обґрунтував своє безбожництво у книзі «Бог и государство». В. Бєлінський — у листі до М. Гоголя та в статтях. Він доводив, що глибоке безбожництво москвинів є запорукою великої майбутності Московщини. М. Чернишевський, П. Чайковський, М. Маліков намагалися зробити собі Бога з людини. А. Михайлов мріяв про нову релігію без Бога. М. Горький мав московський народ уже не за богоносця, але за самого бога [91]. В. Маяковський робив Богом не людину взагалі, але лише «большевика». О. Блок — так само. Як бачимо, духовний варвар-москвин підсвідомо робив свою комуністичну ідеологію новою безбожницькою релігією (секулярною релігією). Його безбожність є не переконання, але ВІРА (в неіснування Бога). Крім сліпої віри, москвин не мав жодної іншої сили, яка підтримала б його. Віра в її найвищій політичній формі месіанства стала рятівною догмою всього духовного (а з нього й політичного) життя москвинів всіх станів і всіх політичних поглядів, від старих монархістів до нових комуністів. «Москва — ІІІ Рим» стала справжнім московським богом. І жертв тому богові чужою і навіть власною кров’ю ніколи Московщина не шкодувала за всі минулі століття, не шкодує й тепер. Боввани на церквах, дика пиятика на церковних святах, матюки і сварки на Богослужбі, діромоли, зогидження, плюндрування, нищення святинь, блюзнірство царів, єпископів, священиків, богословів, вигуби патріархів, митрополитів, єпископів, таємна поліція в рясах, розпусні «побожні» оргії царів, аристократії, мужиків, ченців, черниць, безбожництво священиків, інтелігенції, простого народу, десятки тисяч закатованих у синодиках Іванів, Петрів, Миколаїв і десятки мільйонів закатованих без синодиків у СРСР, знищення цілих народів, церков з митрополитами, єпископами, священиками, парафіями й їхніми родинами. Від непроглядної давнини по сьогоднішній день. Кров, кров, кров. Катування, катування, катування. Нищення, нищення, нищення. Вірні Бога любові, чи бога ненависті, крові, нищення? Християнство чи сатанинство?

Швед Йоган Батвідус захищав 1620 року свою докторську дисертацію в Упсальському університеті на тему: чи москвини є християнами. Він доводив, що москвини не є християни. Професори визнали тезу доведеною і докторат дали. Слушно. Християнство ж бо є релігією Любові, а набоженством москвина є САТАНИНСТВО.
-----
[52] В. Ключевський, там же.
[53] В. Даль. Полное собрание сочинений.
[54] С. Соловйов. «История России».
[55] А. Оlearius. «Voyages faits en Moscovie».
[56] М. Костомаров. Полное собрание сочинений. – Т. ХІХ.
[57] М. Альтман. «І. Прижов».
[58] І. Родінов. «Наше преступление».
[59] Д. Мережковський. «В тихом омуте».
[60] В. Мельников-Печерський. «На горах».
[61] М. Салтиков-Щедрін. «Следствие о раскольниках».
[62] В. Ключевський, там же.
[63] Г. Ващенко. «Спогади».
[64] А. Помяловський. «Очерки бурсы».
[65] В. Ключевський, там же.
[66] В. Бєлінський у листі до М. Гоголя 1847 р.
[67] М. Арцибашев. «Повествование о России».
[68] М. Арцибашев, там же.
[69] В. Ключевський, там же.
[70] В. Соловйов. «Россия и Вселенская Церковь»; V. Solovieff. «La Russia et l’Eglise Universelle».
[71] Цар Йосиф І нагородив московського патріарха Олексія Семанського орденом Леніна.
[72] К. Аксаков. «Исторические сочинения».
[73] В. Ключевський, там же.
[74] Журнал «Огонек», жовтень, 1963.
[75] М. Арцибашев, там же.
[76] М. Арцибашев, там же.
[77] В. Липківський, митрополит. «Відродження Церкви в Україні».
[78] М. Бердяєв. «Судьбы России».
[79] «Журнал Московской Патриархии», листопад, 1947.
[80] Див. часопис «Возрождение», 26 вересня 1945, Париж.
[81] Єдиною метою того Т-ва є поширювати Біблію у світі всіма мовами. Немає жодної мови, яку б воно оминуло.
[82] Див. журнал «Вестник Европы», червень, 1868.
[83] З. Шаховська. «Ma Russie habille en USSR».
[84] М. Арцибашев, там же.
[85] В. Бєлінський у листі до М. Гоголя, 1847 р. (переказ).
[86] В. Розанов. «Апокалипсис нашего времени».
[87] С. Степняк. «Підпільна Росія».
[88] М. Альтман. «І. Прижов».
[89] В. Чернов. «Рождение революционной России».
[90] За Y. Boyko in symposium «Russian Bolshevism».
[91] М. Горький. «Исповедь».

-----
Інші глави науково-популярного видання "Московство":
Вступ
I. Походження москвина
II. Мова і література москвина
III. Ледарство і волоцюзтво москвина
IV. Безвласність і злодійство москвина
V. Безбожництво і розпуста москвина, Ч.2

-----
Роман-исследование Владимира Белинского СТРАНА МОКСЕЛЬможно прочесть здесь:Страна Моксель, Часть 1 глава 1, ..., Часть 4 (эпилог) Послесловие

Московство. V. Безбожництво і розпуста москвина, Ч.2

0
0
НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

V. БЕЗБОЖНИЦТВО І РОЗПУСТА МОСКВИНА




РОЗПУСТА МОСКВИНА

Ще в ХІ ст. наш літописець писав: «Радимичі і Вятичі (предки москвинів. — П. Ш.) живуть у лісах як звірі, їдять всіляку нечисть, ведуть сороміцькі розмови у присутності своїх батьків і сестер, а шлюбу не беруть». Ще й тепер існує в Московщині т. зв. «снохачество», тобто статеві стосунки батька з жінками своїх синів. Московське суспільство не вважає ті стосунки за розпусту. Навпаки, сини й їхні жінки вважають те за честь для себе. Ці стосунки здійснюються відкрито, навіть у присутності жінки старого та дітей. Ледве чи таке є в африканських дикунів.

Датський дипломат А. Олеарій подорожував по Московщині 1633 р. Він бачив, як на церковному святі люди пиячили біля церкви. Одна п’яна жінка заснула і лежала на вулиці заголена. Побачивши її, п’яний мужик поліз на неї, а навколо них зібралися мужчини, жінки, дівчата, діти і сміялися та підбадьорювали «удальца». Це за дня, на вулиці.

По 1917 році московська «демократія» поширила розпусту на безмірно більше мірило. Вона офіційно проголосила шлюб, подружню вірність та родину буржуазним забобоном; проголосила законною і моральною «вільну любов». Вустами дружини В. Леніна Н. Крупської та більшовички О. Коллонтай навіть заохочувала молодь, давши їй «наукову» засаду розпусти. Потребу і легкість статевих стосунків вони прирівнювали до потреби і легкості випити шклянку води.

Після такого заохочення молоді, середнього віку, старі вже офіційно «женилися» і «розлучалися» кілька разів на місяць, міняючи 5–10 «жінок» чи «чоловіків». За соціалістичним законом чоловік мусив платити розведеній жінці «аліменти» — гроші на утримання дітей. Московки й кинулися плодити якомога більше дітей від якомога більше чоловіків. Діти виростали самопасом на вулиці серед малих повій та розбишак. Голі, голодні вони прилучалися до юрби «беспризорных» дітей-повій, дітей-злодіїв і навіть дітей-бандитів. З них творилася мільйонова озлоблена сила. Нові голодранці (люмпен-пролетаріат) мали свої організації, свої закони й дисципліну. Сила, що скидала царів і робила революції в історії.

Наступники В. Леніна добре знали навіщо той випустив із в’язниць злодіїв і душогубів. Як обернути цю силу на підпору уряду навчив їх Іван ІV. Адже й НКВД заснували на тих самих (аж до подробиць) засадах, що й «Пытошный приказ» Івана ІV. У 20-ту річницю ЧЕКА (НКВД) уряд СРСР урочисто підніс М. Єжову золоту відзнаку (емблему) опричнини — собачу голову з мітлою. Сирота, що ніколи не відчула материнської, родинної любові, ласки, а навпаки виросла серед злоби, розпусти, крові, насильства, цілковито природно втрачала людські почуття і ставала недолюдком, потворою, звірячішою за звіра. Вона насолоджується, коли катує, мучить, убиває, бо ця насолода є психічною винагородою (компенсацією) за каліцтво душі. Додайте до цього ще й вроджену, з молоком матері всмоктану жорстокість, і маєте сучасного «опричника» — чекіста, енкаведиста, ідеалом життя якого є розпуста та садизм. Тому Московщина вишколює енкаведистів насамперед з «беспризорных», яким дає все, що вони вважають за вартісне: право знущатися з безборонних досхочу, жахати собою підвладних. Ось хто є основою теперішньої московської імперської влади, всієї імперії. Це знають і московські емігранти. Вони цілком відверто пишуть, що не змінять нічого в СРСР, коли переберуть там владу, хіба змінять назви (і то не всі). Отже, вигадають нову, привабливішу назву і старому НКВД.
-----
Інші глави науково-популярного видання "Московство":
Вступ
I. Походження москвина
II. Мова і література москвина
III. Ледарство і волоцюзтво москвина
IV. Безвласність і злодійство москвина
V. Безбожництво і розпуста москвина, Ч.1

-----
Роман-исследование Владимира Белинского СТРАНА МОКСЕЛЬможно прочесть здесь:Страна Моксель, Часть 1 глава 1, ..., Часть 4 (эпилог) Послесловие

Украинка выиграла турнир WTA в Акапулько

0
0
Вторая "ракетка" Украины и 40-й номер мировой классификации Леся Цуренко, как и в прошлом году, стала победительницей турнира Женской теннисной ассоциации (WTA) Abierto Mexicano Telcel в Акапулько (Мексика) с призовым фондом $250 тысяч.

Леся Цуренко: Очень нравится турнир в Акапулько

В финальном поединке посеянная под 7-м номером Цуренко за 2 часа 46 минут в ночь на воскресенье одержала волевую победу над 183-й "ракеткой" мира швейцаркой Штефани Фогеле - 5:7, 7:6 (7:2), 6:2, сообщает Укринформ.

В течение турнира киевлянка также обыграла американку Лорен Дэвис (6:4, 6:1), австралийку Арину Родионову (6:3, 6:1), француженку сербского происхождения Кристину Младенович (6:2, 6:2) и Дарью Гаврилову из Австралии (6:2, 6:4).

Это четвертый титул, который Цуренко завоевала на турнирах WTA в одиночном разряде. В 2015 году Леся выиграла в Стамбуле (Турция), в 2016-м взяла главный приз в Гуанчжоу (Китай), в прошлом - в Акапулько.

Отметим, что победа в финале Abierto Mexicano Telcel принесла украинке $43 тысячи призовых и 280 рейтинговых очков.

Фуражный хлеб для рабсиян. Что готовит новый ГОСТ Мордора?

0
0
Многочисленные публикации СМИ о том, что в разработке находится новый ГОСТ, который узаконит использование фуражного (кормового) зерна при выпечке хлеба, тревожат путинских рабов. Недобросовестные производители получат законное право производить хлеб из фуражной пшеницы 5-го сорта с добавлением специальных присадок, что влияет на вкусовую и пищевую ценность продукта. При том, что в 2017 году Россия лидировала по экспорту за границу высококачественной пшеницы 1-го и 2-го сортов.



Подробно и достоверно о новом ГОСТе, который будет опубликован и вступит в силу в 2018 году, в пресс-центре НСН рассказали его разработчики – НИИ хлебопекарной промышленности, и производители – Российская гильдия пекарей и кондитеров.

В ходе пресс-конференции участники рассказали, каким хлеб станет после принятия нового российского ГОСТа.

видео по ссылке: Кризис-копилка

За поребриком готовят не выборы, а фарс перевоцарения путина. Доказано ФНС (фотофакт)

0
0
Сфотографировавший это объявление утверждает, что это не фейк:


СБУ показала найденную на Донбассе российскую "Черную вдову" (фото)

0
0


Сотрудники военной контрразведки СБУ обнаружили в зоне АТО 2 тайника с оружием и боеприпасами. Об этом сообщает пресс-служба СБУ.

Из тайника в Бахмутском районе изъяли противопехотную мину ПМН-2 (известную как "Черная вдова") и запал к ней, которая находится на вооружении военных РФ и запрещена международными законодательными актами.



В тайнике в районе Волновахи правоохранители обнаружили более тысячи патронов калибра 5,45 мм, 19 гранат Ф-1 и РГД-5.

Также у жительницы Волновахского района СБУ изъяла автомат Калашникова АКСУ-74 и 100 патронов к нему.



"В течение февраля текущего года в районе проведения АТО сотрудники СБУ из 9 обнаруженных схронов изъяли 5 единиц стрелкового оружия, почти 100 гранат, около 300 крупнокалиберных выстрелов, 88 осколочно-фугасных мин, противопехотную мину ПМН-2, 8 танковых выстрелов, более 3,5 тысячи патронов различного калибра и тротиловые шашки", - говорится в отчете.

Валька-стакан с бодуна — Матвиенко бредит об угрозе восстания машин

0
0
Спикер Совета Федерации Валентина Матвиенко считает, что неизбежный технический прогресс рано или поздно поставит вопрос о «восстании машин».



«Мы живем в удивительное время, когда стираются границы между настоящим и будущим. Со страниц книг, с экранов электронных устройств в нашу повседневность переходят роботы и беспилотные аппараты, искусственный интеллект, умные роботизированные устройства выполняют рутинную работу. Они не знают усталости, эмоционального напряжения и, что особенно ценно, не нарушают трудовую дисциплину», — сказала Матвиенко, выступая на пленарном заседании II Санкт-Петербургского международного форума труда «Человеческий капитал и труд будущего» в пятницу.

«Учитывая то, что восстание машин является популярным сюжетом фантастики, такую угрозу тоже сбрасывать со счетов нельзя», — подчеркнула она, передает русскиймир.

Злидні або політсміття

0
0
Список бомжей:
ȠpuŦyƛA-С @PrytSLU:
Шість партій виступили зі спільною заявою щодо знесення гадюшника під ВР:
Громадянська позиція
Європейська партія України
Рух нових сил
Народний контроль
Громадянський рух Хвиля
Політична сила Альтернатива

Запам'ятаймо.
Батькивщину зачем удалил? і Свобода
Гриценко, Катеринчук, Саак, Добродомов, Чумак, Фирсов - шобла абиженных - вряд ли суммарно наберут хотя бы 2%. Полит-мусор.
а шо автомайдан не? У них бензін скінчився

Чому кияни не кинулися рятувати табір під ВР? Тому, що на підсвідомості, генетично відчувають огиду до «активістів», як до міфічних прадавніх злиднів, до злиденних духом, злиденних розумом і гідністю.
Варто провести в Маріінці дезінфекцію.



Юрій Каракай @karakay67


Лушпайка з якимось речами звалив за кілька хвилин до зачистки "безтрусих".
Дежавю..це вже вкотре і коли він вперше це зробив. Часом не в травні 2014-го на Донеччині чи ще раніше ?????

Тячівські устілки @AlexFanat1

"Нормальные герои всегда идут в обход" (с) :-)
надо использовать этот факт, рассказывать зрадоёбам, что лушпайка агент пеци. иначе кто как не порох ему сказал съебывать
я саме про омєрзєніє, але Лушпайка побив всі рекорди, на другому місці - Блядуцька, на третьому - Зімін, на четвертому - Вова-Невпізнайка.
Поехал на побывку к "патрону"Сааку, и пелевать оно хотело на вас "сотоварисчи"






Взагалі то затриманих ставлять до стінки з піднятими руками і розставленими ногами. Як стіни нема, кладуть на землю, обличчям донизу. А наші поліціянти змилосердились і не стали тицяти ліваруціонерів мордякою у сніг. Просто поставили на коліна, щоб не рипались.Тому годі нарікати

Как вымирают колонии Эрефии (интересен показатель в национальном разрезе)

0
0


Ранее публиковалсярейтинг самых бедных колоний Москвы. Думаю, что интересно сравнить его с рейтингом вымирающих регионов. Регионов, где смертность превысила рождаемость в 2017 году. И так смотрим (обратите внимание, что рашисты в свою статистику вписали и временно оккупированный ими украинский Крым, который под тяжестью камней с неба тоже вымирает):

Серым цветом показан 2016 год. Из диаграммы понятно, что пятерку лидеров по вымиранию возглавляют Hижегородская, Ростовская, Воронежская, Тульская и Саратовская области.

Лидерами по приросту являются Ингушетия, ХМАО, г.Москва, Чечня и Дагестан. При этом Чечня и Дагестан являются самыми бедными регионами, а Москва и ХМАО самыми богатыми.

таблица отburckina_new

Гады, обложили: Росиюшка закопалась промеж долгов и санкций, как клоп в ковре

0
0


Ронин:К нашему долгу в 2,6 ярда прибавим долг ПМР на 5 млрд. и еще прибавляется долг ЛДНР на 3 ярда 😉Все эти обезьяньи прыжки с давлением газа и началом процедуры расторжения договоров-галимый шантаж

солома @elnazaro777
Просто на їх многоходовочки знайшлись інші )) кіпіш зрозумілий в газпромі - треба північний поток- 2, до того ж терміново, бо наш договір закінчується скоро, а викручувати руки своїм шантажем більше не вийде, доведеться рахуватись тепер з нашими інтересами.

4 березня народився видатний композитор і поет Володимир Івасюк

0
0
Сьогодні день народження легендарного українського композитора і поета Володимира Івасюка.

Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. А ще український Орфей був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Мав він і талант художника, був неординарним живописцем і фотографом (щоправда, сам не любив фотографуватися). Загинув молодим за нез’ясованих обставин у Брюховицькому лісі поблизу Львова. Офіційна версія – самогубство. Звання Героя України отримав посмертно – через 30 років після своєї трагічної смерті.

4 березня. Пам’ятні дати

Володимира Івасюка пам’ятають ті, хто любить українську пісню, а його «Червона рута» і «Водограй» стали музичними брендами нашої країни, на яких виросло не одне покоління артистів і слухачів. За спогадами сучасників, Івасюк був надзвичайно м’якою, лагідною людиною. І доброю. Ця лагідність і доброта світилася в його очах. Мав дивовижний талант спілкування, тож люди радо відкривалися йому назустріч.

«Він був романтичний, розумний. З ним завжди було цікаво. Ніколи не пив горілки – тільки трохи шампанського», - згадує одна з приятельок Івасюка.

Народився Івасюк у Кіцмані, жив у Чернівцях, Львові, часто бував у Києві. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!) Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг.

За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством КДБ через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, а писав українське. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.

Моя улюблена з дитинства пісня:

Як селяни опалюють свої домівки брикетами з відходів малини власного виробництва

0
0
Селяни Тернопільщині самі забезпечують себе паливом для власних домівок. Цим паливом стали відходи їх основного бізнесу — вирощування малини.



Завдяки фінансуванню ПРООН кооператив придбав і запустив брикетну лінію. Село Лосятин Кременецького району Тернопільської області відоме далеко за межами свого району, повідомляє Національний промисловий портал, з посиланням на прес-службу Тернопільської ОДА.

Перш за все, тим, що вкрай мала кількість людей з нього їде на заробітки — в селі є усі можливості заробити, а в сільськогосподарський сезон Лосятин стає важливим роботодавцем для сусідніх сіл.

Його мешканці об’єдналися у два кооперативи, що займаються вирощуванням малини та суниць. Саме ці кооперативи дозволяють лосятинцям успішно продавати свою продукцію в Україні та за кордоном за вигідними цінами і не особливо перейматися роботою деінде.

Однак це не єдине, чим особлива громада Лосятина. Те, що починалося як ягідний кооператив, продовжилося як енергетичний. Тепер лосятинці самі забезпечують себе паливом для власних домівок. Цим паливом стали відходи їх основного бізнесу — вирощування малини.

- Ось цим ми опалюємо наші домівки, — показує темно-коричневі брикети голова кооперативу “Ягідний край” Віктор Придатко. — У нас цієї сировини достатньо. У кожного члена кооперативу значні ділянки і багато стебел малини, які раніше просто спалювали на полях.

Технологія вирощування малини, яка використовуються в Лосятині, передбачає її зрубування щоосені. Раніше мешканці села просто спалювали величезні стоси малинових стебел, проте штрафи за задимлене повітря змусили задуматися про те, як позбавитися від таких витрат.

Хтось із членів кооперативу запропонував перетворити проблему у можливість економити на опаленні домівок. Завдяки фінансуванню з боку ПРООН та ЄС кооператив “Ягідний край” придбав та запустив у роботу брикетну лінію.

Лінію розмістили у непримітному ангарі поряд з холодильною камерою — одним із найважливіших активів кооперативу. Сюди селяни привозять в’язки малини і звідси забирають свої брикети, оплативши лише собівартість роботи установки.

- Виходить суттєво дешевше, ніж газ, — каже Придатко. — Хоча багато людей ще палять газом, бо хочуть залишити собі субсидію. Мені за останні роки держава нарахувала близько 13 тис грн, проте я їх не забиратиму — є власне паливо.


Брикетний цех має вигляд звичайного сараю.

Мешканці Лосятина не винаходили велосипед. Створення енергетичних кооперативів — поширена практика в розвинутих країнах.



Так, жителі Хербрам-Вальда, що між Дортмундом та Ганновером, Німеччина, опалюють свої домівки місцевою щепою. Їх енергетичний кооператив щороку закуповує у місцевих лісгоспах близько 2 тис тонн щепи і централізовано подає тепло до 40 будинків, у яких живуть 138 мешканців.

Проте для жителів Хербрам-Вальда важлива не лише вартість опалення, а й передбачуваність ціни та контроль за власною енергетичною інфраструктурою.

- Ми не хочемо залежати від того, з якої ноги встав король у Саудівській Аравії та скільки коштуватиме нафта у зв’язку з черговим конфліктом на Близькому Сході, — каже голова місцевого енергетичного кооперативу Міхаель Кльозенер.

Енергетичний кооператив у Лосятині може стати прикладом для тисяч українських громад, які прагнуть зменшити витрати на обігрів власних будинків або хочуть стати співвласниками власної енергетичної інфраструктури.



Його перевагами є також створення робочих місць та більша прогнозованість ціни на енергетичні ресурси. Витрати тут можуть контролювати самі споживачі послуг без втручання урядових органів, посередників та великих монополій.

Попри недосконалість законодавства, яке надмірно регулює роботу енергетичних кооперативів, повторити досвід громади Лосятина і зменшити витрати на обігрів можуть тисячі українських громад. При цьому держава та місцеві органи влади повинні допомагати таким групам, а не лише отримувачам субсидій.

Санкции против российских банков эффективны и должны быть продолжены. Точка. Президент.

0
0
Потрошку очищаемся от запоребрикового лепа:

Глава государства во время заседания Совета национальной безопасности и обороны проинформировал, что в течение 2017 года чистые активы украинских банков с российским государственным капиталом сократились на треть, а объём размещенных в них средств физических и юридических лиц уменьшился на 28% и 34% соответственно.



«За три последних года доля банков с государственным российским капиталом в чистых активах банковской системы Украины уменьшилось практически вдвое: с 10,6% до 5,6%. Эти сухие цифры - аргументированный ответ на сочную ложь, которая льется повсеместно, о якобы каком-то доминировании учреждений с российским капиталом в банковской системе Украины под тем или иным прикрытием», - сказал Президент.

По словам главы государства, очевидным является процесс выхода с украинского рынка банков с российским государственным капиталом, который является постепенным, регулируемым и не стимулируется никаким государственным органом Украины. «Во-первых, его нужно осуществить так, чтобы не нанести вред украинской экономике и обеспечить стабильность функционирования банковской системы Украины. Во-вторых, позаботиться о том, чтобы сохранились средства украинских предприятий и вклады физических лиц-украинцев, которые пришли в эти банки еще задолго до начала российской агрессии», - отметил Президент Украины.

Петр Порошенко отметил, что достигнутый результат является прямым эффектом прошлогоднего решения СНБО о санкциях в отношении российских банков, которые были введены в соответствии с предложением НБУ.

Президент отметил, что сегодня по предложению НБУ был внесен в повестку дня вопрос о продлении санкций против российских банков. «Не вижу здесь никаких проблем, потому что наш подход оказался правильным и эффективным. Не затрагиваются интересы вкладчиков, не затрагиваются интересы клиентов, но политика государства является абсолютно правильной. Тем более, наши иностранные партнеры применили санкции против банков с российским государственным капиталом. Они, эти банки, сейчас сворачивают свой бизнес в Украине и параллельно ведут поиск покупателей. Поэтому их выход с рынка - это лишь вопрос времени», - отметил глава государства.

Платон, 360 г. до Р.Х. о кремлевской хунте

Viewing all 41163 articles
Browse latest View live




Latest Images